Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Київ. Церква Богородиці Пирогощої. 1130-ті рр.

Трірський псалтир 1078—1087 р. Мініатюра, що зображує володимиро-волинського князя Ярополка та княгиню Ірину.

Чернігівська обл. Хрест-енколпіон ХІІ—ХІІІ ст. із зображенням св. Константина.

Серед численних повинностей давньоруського населення був і так званий повоз, відомий з X ст. У літописній статті 984 р., в якій йдеться про перемогу Володимира над радимичами, зазначається: «И платят дань Руси, повозъ везуть и до сего дне»[646]. Уточнення терміна «повоз» у літописі немає, але на підставі аналізу попередніх даних дослідники дійшли висновку, що він означав державну повинність — постачання коней і транспорту для потреб князя і його адміністрації[647].

Ще однією повинністю сільського населення було будівництво міст і їх укріплень. Сил міських жителів для цього не вистачало, а тому до роботи залучалось населення підвладної місту округи. Конкретні вказівки на це утримуються у літописах пізньосередньовічного періоду, але немає сумніву, що вони відобразили явище, яке мало місце ще в давньоруські часи.

Поширеною формою експлуатації були відробітки. Їх значення у феодальному господарстві зростало в міру розвитку і збільшення попиту на продукцію сільського господарства. Розвиток торгівлі і ремесла, зростання міського населення ставили перед сільським господарством, і передусім землеробством, завдання значно збільшити товарне виробництво. Князі і бояри у своїх володіннях організовували господарства, які виробляли сільськогосподарську продукцію для продажу.

Поряд з продуктовою даниною і відробітками феодально залежне населення платило грошову данину. Остання, засвідчена писемними джерелами X ст., пізніше стала поширеною формою ренти. Про рівень її розвитку у XII ст. дає уяву жалувана грамота 1150 р. смоленського князя Ростислава Мстиславича монастирю. У цій грамоті згадується близько 30 сіл і волостей, які мусили виплачувати грошову данину в розмірі 800 гривень; десята частина її віддавалась на користь смоленської єпископії.

Форми феодальної експлуатації, які визначались рівнем розвитку виробництва, у свою чергу впливали на економічне становище суспільства. Характерною рисою Київської Русі були швидкі темпи соціально-економічного розвитку. З IX по XI ст., тобто за порівняно короткий історичний час, вона досягла значних успіхів у розвитку господарства, міст, культури. Серед пояснень цього феномена мали місце й такі, які все зводили до впливів зовнішніх чинників. Так з’явились різні теорії про впливи і запозичення, зокрема хозарська, норманська.

Дійсною ж причиною високих темпів розвитку Київської Русі були сприятливі соціально-економічні умови, що визначалось більш доцільною, порівняно з рабовласницькою, формою феодальних відносин.