Твори в 4-х томах. Том 3

Марія давно вже була з кіньми, але їй із ними не було спокійно. І їм із нею теж. Звідси, з лісу, вона не бачила шляху, і мосту теж не бачила, і коли знялася стрілянина, вона обняла за шию гнідого жеребця з білою зіркою на лобі, якого не раз пестила й частувала ласими шматками, поки коні стояли в лісовій загороді поблизу табору. Але її хвилювання передалося гнідому, і він неспокійно крутив головою, роздимаючи ніздрі на стрілянину й гранатні вибухи. Марія не могла встояти на місці і весь час ходила навколо коней, погладжуючи їх, поплескуючи, а вони полохалися ще більше.

Прислухаючись до стрілянини, вона намагалася не думати про неї як про щось страшне, а просто пам'ятати, що там, унизу, — Пабло з новими людьми, а вище — Пілар зі своїми і що вона не повинна боятися чи тривожитись, а повинна непохитно вірити Робертові. Але їй це не вдавалось, і звуки пострілів унизу й далі, за мостом, і глухий гуркіт бою, що долинав із міжгір'я, наче відгомін далекої бурі, то сухим розкотистим потріском, то гучним ухканням бомб, — все це було таке страшне, що аж перехоплювало віддих.

Потім нараз вона почула знизу, зі схилу, могутній голос Пілар, що кричав їй щось брутальне, чого вона не могла зрозуміти, і вона подумала: о господи, ні, ні. Не треба такого казати, коли він у небезпеці. Не треба нікого ображати й ризикувати даремно. Не треба дратувати долю.

Потім вона почала молитися за Роберто швидко й машинально, як, бувало, молилася в школі, бурмочучи молитви скоромовкою й відлічуючи їх на пальцях лівої руки, по десять разів кожну з двох молитов. Потім міст злетів у повітря, й розлігся оглушливий вибух, і один кінь знявся дибки і так шарпонув головою, що оброть луснула, і кінь метнувся в гущавину. Але Марії таки вдалося спіймати його й привести назад, він тремтів, спотикався, груди потемніли від поту, сідло з'їхало набік, і, ведучи його назад через ліс, вона знову почула стрілянину внизу й подумала: далі я не можу так. Я не можу жити, не знаючи, що там. Я не можу дихнути, і в роті мені пересохло. І я боюсь, і з ме-ве нема ніякої користі, тільки полохаю коней, і цього коня мені пощастило впіймати лише випадково, бо він збив набік сідло, наскочивши на дерево, і заплутався в стремені, але сідло я зараз підправлю і — о господи, що ж мені робити! Я не можу далі.

Господи, зроби так, щоб з ним нічого не сталося, бо вся моя душа і вся я сама там, на мості. Я знаю, перше — це Республіка, а друге — те, що ми мусимо виграти війну. Але, пресвята, ясна діво, спаси мені його, і я завжди буду чинити, як ти звелиш. Адже я не живу. Мене більше нема. Я тільки в ньому і з ним. Збережи мені його, тоді і я житиму й робитиму все на догоду тобі, і він мені не заборонить. І це не буде проти Республіки.