Українська Повстанська Армія 1942-1952
- Автор: Мирчук Петр
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Українська Повстанська Армія 1942-1952». Краткое содержание книги:
Для того, хто пише її історію, це означає, що побіч винотовування й провірювання самих фактів, він мусить при кожному з них ще мозолитись розшифровуванням псевду, бо кожний бієць УПА, від Головного Командира, до звичайного рядовика, закритий для посторонніх глядачів, і навіть для своїх приятелів, псевдом, прибраним іменем. Умовини підпільної боротьби з таким безоглядним тоталістичним режимом як націонал-соціялізм та большевизм, змушують революціонерів міняти свої псевда у висліді чого одна людина виступає в різних етапах боротьби, під різними псевдами, або й вживає різних псевд у той сам час. (наприклад: інж. Роман Шухевич - відомий зразу як сотн. Щука, як Головний Командир УПА, стає відомим як ген. Тарас Чупринка, як Голова підпільного уряду України, Генерального Секретаряту УГВР - під псевдом Роман Лозовський, а як Голова Проводу ОУН - під псевдом Тур). Розкриття псевда дозволене тільки після смерти даного революціонера і то лише тоді, коли це не може стягнути репресій на його рідню, ні пошкодити справі. (При тому інтересно зазначити, що українські революціонери з Осередніх та Східніх земель, з правила не бажали собі розкривання їхніх псевд навіть у випадку їх загибелі.) Ізза цього чимало командирів покищо мусить реєструватися в історії тільки їхніми псевдами.
Крім цього, з конспіративних причин, так у фронтових звідомленнях УПА як і в підпільній літературі не подавано структури УПА і дуже часто навіть назв частин УПА, що звели даний бій. Багато документів дій УПА в воєнній хуртовині пропало, багато акцій взагалі залишились поза реєстром.
Не дивлячись на всі ті труднощі, з яких мусять випливати згадані недотягнення нашого начерку історії УПА, ми, спираючись на публіковані вже в Краю документи та додаткові інформації деяких учасників боротьби, рішились дати його до рук загалу, щоб, крім усего іншого, заохотити тих, які можуть додати певні доповнения, чи уточнення подати їх, заки ще час вспіє затерти їх в їхній пам'яті. Бо нашим обов'язком є - передати майбутності якнайточніше записані сторінки тієї великої героїчної епохи нашого народу, що називається історією УПА.
Ні! Не за таку зміну ми боремося, не такого бажаємо собі ладу в Україні і в світі. Бо ж кремлівські імперіялісти такі ж самі вороги народу, як і берлінські.
Червоні партизани !
Поширюйте свій фронт боротьби! Знищуючи німецьких загарбників, поверніть свою зброю також проти кремлівських катів та їх агентів!
Женіть від себе політруків і командирів, присланих з Москви!
Вступайте на прогресивний шлях великого майбутнього. Єднайтеся з народами проти всіх катів і гнобителів - за щасливе майбутнє, за новий лад вільних народів у самостійних національних державах!"
Звичайно, чужонаціональний елемент в німецькій армії та в німецьких поліційних частинах складався з людей дуже різної якости. Були такі, що самі голосились туди, щоб у важкі воєнні часи й самим поживитись грабіжжю та розбоєм. Таким усе те, про що писалося в летючках, було чуже й байдуже. Та було чимало й таких, яких силою забрано до німецьких частин і які співчували гнобленому й грабованому українському населенню усвідомлюючи собі, що так само поводяться німці в їх батьківщині супроти їх так само поневоленого німцями народу. І тому велика кількість їх відгукується на заклики УПА, кидає німців і зі зброєю в руках переходить до УПА. Так повстають в УПА окремі національні частини грузинів, узбеків, татар та інших східніх народів.
У фронтових звідомленнях УПА згадується, наприклад:
"25 червня 1943 р. в триденних боях загону УПА під командуванням к-ра Крука в околицях Теремна на Волині, в яких цілком розгромлено сталінських партизанських грабіжників, що вже довший час напастували мирне населення, особливо відзначився відділ грузинів".
"В місяці серпні 1943 р. відділ УПА, складений також з узбеків, грузинів і росіян, знищив у боях з німцями в Млинівському р-ні, Рівенської области 60 гітлерівських бандитів".
"29. 4. 44 р. у великому бою відділів УПА з військами НКВД в с. Залізниця на Крем'янеччині взяли участь і визначилися національні відділи під командою к-ра Яструба. В цьому бою ворог утратив 240 вбитими".
Осінню 1943 р. в складі Української Повстанської Армії було вже 15 національних куренів. Це дало поштовх до скликання Першої Конференції Поневолених Народів Східньої Европи і Азії, яка відбулася в Україні в днях 21-22 листопада 1943 р. В протоколі конференції зазначується, що багато делегатів прибули зі своїх рідних земель, що знаходилися в той час під большевицькою окупацією, перемагаючи численні труднощі при переході лінії фронту.
"В умовах боротьби українського народу з німецькими окутпантами зібралась і перевела свою працю конференція, - читаємо далі в протоколі - 20 листопада, напередодні праці конференції баталійон німецьких грабіжників в місцевості, де скликалась конференція, прийшов грабувати й палити села. Загони УПА розбили й розігнали гітлерівських бандитів, не давши їм можливости спалити намічені села.
Пліч-о-пліч з бійцями загону УПА взяли активну участь в бою деякі делегати конференції. Вони показали, що являються не лише політичними, але й прекрасними військовими керівниками своїх народів.
В боротьбі зі спільними поневолювачами росте й міцніє дружба й співпраця народів Сходу.
Перша конференція визначає шлях священої боротьби поневолених народів проти імперіялізмів, за здобуття своїх незалежних, самостійних держав, за повне визволення народів і людини, за справді щасливе життя. Вона, вказуючи шлях, дає ідейно-політичну зброю в руки революційних мас пригноблених народів, які уже піднімають свої боєві прапори й твердо підуть цим шляхом до остаточної перемоги".
В конференції взяли участь 39 делегатів від 13 народів: азербайджанці - 6 делегатів, голова делегації лейтенант Фізул; башкіри - 1 дел., Кагарман; білоруси - 2 дел., голова Дружний; вірмени - 4 дел., гол. воєнтехнік Антракт; грузини - 6, гол. майор Гогія; кабардинці - 1. Баксан; казахи - 1, Дежумен; осетинці - 2, гол. сержант Храм; татари - 4, гол. старший сержант Тукай; узбеки - 5, гол. Шімрат; "Українці - 5. гол. проф. Стеценко; черкеси - 1, Джігіт; чувахи - 1, сержант Скворцов.
Конференцію відкрив проф. Стеценко, нав'язуючи сучасну співпрацю поневолених народів Східньої Европи й Азії з українським народом до традиції спільного з'їзду в Києві 1918 р. Предсідником конференції обрано українця Левченка. Доповіді виголошено на такі теми:
"Оцінка сучасного політичного положення", - доповідач проф. Гурієлі, грузин; "Політичні завдання поневолених народів" - доповідач проф. Стеценко; "Організація і практичні цілі єдиного фронту поневолених народів" - доповідач інж. Озерська, українка. Після обширної дискусії обрано резолюційну комісію в складі: проф. Гурієлі - грузин, майор Гогія - грузин, лейт. Фізул - азербайджанець, учитель Шімрат - узбек, проф. Стеценко - українець, агроном Ходжаєв, інж. Озерська - українка. Конференція схвалила наступне:
Постанови:
1. Сучасна війна між німецьким націонал-соціялізмом і російським большевизмом - це типово і імперіялістична війна за панування над світом, за новий поділ матеріяльних багацтв, за здобуття нових сировинних баз і ринків збуту, за поневолення народів і експлуатацію їхньої робочої сили.
2. Обидва воюючі імперіялізми заперечують право народів на їх вільний політичний і культурний розвиток у самостійних національних державах, та несуть усім народам політичне, соціяльне й культурне поневолення у формі гітлерівської "Нової Европи", чи большевицького СССР.
3. Протисуспільні грабіжницькі цілі та повну ідейну пустку намагаються імперіялісти прикрити брехливими гаслами про соціяльну рівність, визволення працюючих тощо.
4. Скомпромітований ідейно й політично большевизм шукає опори в відігрітих реакційних гаслах слав'янофільства і традиційного російського патріотизму.
5. Імперіялістична війна довела воюючі імперії до великого матеріяльного й військового виснаження та загострила політичні й економічні суперечності в середині імперій. Це створює сприятливі обставини для наростання революційно-визвольного руху серед поневолених народів.
Останній час характеризується швидким ростом і загостренням визвольних революційних дій поневолених народів. В цьому запорука перемоги революції та нового світлого майбутнього.
Політичні завдання поневолених народів
Тільки національні революції поневолених народів припинять безглузду воєнну різню і принесуть світові тривкий мир. Новий міжнародний лад, опертий на пануванні політичних прав кожного народу, дасть кожному народові повні можливості культурного й економічного розвитку. В системі вільних національних держав забезпечується повна воля людині, давленій і експлуатованій досі казармною системою імперіялізмів.
Для швидкої і певної перемоги націнальної революції потрібний один спільний фронт поневолених народів. Тому конференція вважає необхідним створення спільного комітету народів Східньої Европи і Азії, який буде координувати всі національно-революційні сили тих народів, виробить єдину лінію боротьби зі спільним ворогом, єдину тактику боротьби та у відповідний мент дасть гасло до одночасного повстання всіх поневолених народів.
Окремі постанови
1. Перша Конференція Поневолених Народів Східної Европи й Азії вітає героїчну визвольну боротьбу народів Західньої й Середньої Европи проти німецького імперіялізму та заявляє свою повну політичну солідарність у цій боротьбі.
2. Конференція вважає потрібним розгорнути серед народів Західної і Середньої Европи широку пропаганду для ознайомлення їх з визвольною боротьбою народів Східної Европи й Азії.
Конференція закликає: Зміцнити самооборону перед терором відступаючої німецької влади й армії.
Відозва першої конференцїї поневолених народів Східньої Европи й Азії