Дрозофіла над томом Канта [Роман]

Зізнаюся тобі у своїй капітуляції перед симпатичною жінкою. Навіть не знаю, навіщо про це кажу. В помислах я не мав нічого поганого чи такого, щоб могло відсторонити тебе.

Оля — виявилася тим випробуванням, яка взяла вверх над моєю волею. Кілька разів ми разом поверталися з університету: стежинами зелених, тінистих пагорбів Голосіївського лісу йшли до тролейбусної зупинки «Парк імені Максима Рильського», де я чекав, коли Оля сяде на тролейбус і поїде до метро «Либідська». Потім я повертався пішки додому, подумки аналізуючи свої невинні і водночас непрості зустрічі з Олею. Ти не повіриш, але ми, ще навіть не розмовляючи про те, що між нами діється, поводилися обережно та делікатно. Тиждень за тижнем, і ми вже верталися разом з університету стежками, укритими золотисто-червоним листям, трималися за руки. На першій призначеній зустрічі я поцілував Олю, для мене це було справжнім подвигом, бо я раніше не зважувався. Вона відповіла поцілунком. Коли я цілував, Оля заплющувала очі, і в такі миті я завжди згадував тебе, уявляв твоє лице, усмішку, погляд.

Оля дуже активно поставилася до наших зустрічей і, признатися, почала мені набридати. Особливо гостро та неприємно я відчув, як руйнується мій звичний час: його раніше спокійний, врівноважений плин тепер перетворився на бурхливу ріку з несподіваної бистриною чи не менш несподіваними заводями. Ще гірше стало тоді, коли ми переспали. Цей ритуал — відразу після наших пар бігти в мою квартиру й лізти в ліжко — емоційно мене страшенно заводив, але раціонально я розумів, що з кожним днем катастрофічно швидко віддаляюся від себе попереднього, звичного, сталого.