Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
Івана Миколайовича Цюбу Сашко Тесля знав добре. Вони були знайомі давно, мали такі стосунки, як у споріднених духом людей.
Талановитий письменник-публіцист, прискіпливий і справедливий критик, Іван Цюба все своє складне й нелегке життя йшов на крок попереду від інших українських літературознавців і критиків. Його теоретичні праці, що в найсуворіші часи для української інтелігенції балансували на межі дозволеного і забороненого, ставали дороговказом для багатьох не лише творчих особистостей, особливо молоді, а й для політиків, що потім ставали відомими державними діячами.
Колись, зустрівшись на якомусь офіційному заході у Спілці письменників, Сашко Тесля й Іван Миколайович зайшли на чашку кави в сусіднє кафе. Туди полюбляла зазирати письменницька братія. Продовжили розмову, яку почали ще в будинку Спілки на Банковій.
— Відвертість і чесність письменника — ось те, що завжди залишатиметься цінністю. Хоча чесно писати не так уже й легко,
-Іван Миколайович поправив окуляри з товстелезним склом.
— Ваші слова, Іване Миколайовичу, ще раз підтвердили правильність обраного мною шляху — треба писати правду, нехай дещо узагальнену, в деяких випадках гіперболізовану, про часи, свідками яких ми є самі або про які можемо судити, спираючись на досвід, архіви, літературу, розповіді. У моєму романі — історія, яку ще пам’ятають люди, але яку вже можна оцінити з відстані років.
— До речі, про архіви, — Іван Миколайович відпив кави, акуратно поставив філіжанку на блюдце. — Саме в них накопичено стільки всього, що вистачить для роботи істориків і письменників не одного покоління. Кому поталанить і вдасться отримати дозвіл для роботи в державних архівах, особливо покопатися в архіві колишнього КДБ, той знайде багато нових і цікавих матеріалів, які можна використати в наукових працях чи художніх творах.
Сашко не відповів, і співрозмовники певний час пили каву мовчки, кожен думаючи про своє…
Глава третя
Талант і геній
1
Тоді вони ще дружили. Перспективний і талановитий письменник Олександр Тесля і відомий на весь світ український геній Іван Цюба. І навіть після того, як автор відомого трактату «Що ж то в біса за інтернаціоналізм?» дізнався про роль, яку відіграв у його житті цей милий і симпатичний на той час хлопчина, Іван Миколайович не прогнав, не відлучив його від себе. Цюба навіть не натякнув Сашкові, що знає все. Чи принаймні майже все. А потім…
Часто зустрічаючись у будинку Спілки на Банковій, Цюба й Тесля розмовляли про літературу, про культуру, про творчість, про нелегкий письменницький хліб. Цюба ніколи не говорив багато. Він слухав і лише іноді вставляв слушну фразу, а то тільки слово. Ця велика людина давала можливість іншим почуватися поряд із ним не просто якимось гвинтиком, а особистістю. І Сашко Тесля спочатку скромно, а потім сміливіше розповідав Іванові Миколайовичу про свої творчі плани, проблеми, здобутки. Саме під час однієї з таких розмов молодий письменник розповів Цюбі про свою бібліотеку. І не лише про книжки як такі, а про своє особливе ставлення до найкращих, найближчих своїх друзів.
-Іване Миколайовичу, ви не уявляєте, як я люблю свою бібліотеку! Я б сидів, обклавшись книжками, гладив їх, нюхав, витирав порох, розмовляв з ними. Не уявляю, що було б, якби я втратив своє найцінніше надбання. Не знаю, що пережила Вірджинія Вульф, коли її бібліотека згоріла…
— Відомо, що — вона з глузду з’їхала та втопилася.
— Та ні, історію цієї письменниці я знаю. Втрата бібліотеки — одна з причин. А головна, мабуть, інша: небезпечно бути розумним. Наявність великої домашньої бібліотеки приводила часом до того, що я ставав перед книжковими шафами й не знав, що б таке зараз почитати? Хоча, мушу зізнатися, є в мене така здатність — невідомо чому рука тягнеться саме до тієї книжки, яка
потрібна мені на той-таки час. У моїй же книгозбірні сотні інших творів, яких я ще не читав, та й навряд чи колись уже прочитаю, а я беру саме її.
Наприклад, беру Паустовського. «Начало неведомого века». Може, в надії, що там знайду, як у Цвейга, описання подій початку XX століття. Ви ж знаєте, я пишу історичний роман. Мабуть, мене привабила назва книжки. І я не помилився. Але, читаючи сторінку за сторінкою, я пізнавав події, що… відбуваються зараз в Україні. А Паустовський описує часи Жовтневої революції. При цьому не як її беззаперечний апологет. Я відчував, що лише з огляду на цензуру Паустовський вставив у твір позитивні слова про ту революцію. А між ними — розпач і нерозуміння того, що відбувалося. Люди — порошинки в бурях подій. І ніхто не цінував, як і зараз, голос «одиниці». Одиниця — нуль, одиниця — дурниця.