Балакучий згорток

— Дякую, ти врятувала мені життя, — сказав єдиноріг приємним голосочком. — Ти дуже добра і дуже смілива.

— Ну, не знаю, — сказала Пенелопа, — нам просто дуже пощастило, і це головне. Але, скажи-но мені, якого лиха він тебе переслідував? І що ти тут робиш сам-один? І де твої тато і мама?

— Наш табун он там, — показав єдиноріг. — Я втік від них, бо хотів навчитися буцатись і трохи потренуватися.

— Що-що ти хотів? — перепитала Пенелопа.

— Побуцатись, — повторив єдиноріг і хитнув головою вгору-вниз, так, що його ріг зблиснув. — Рогом, розумієш? У нас щороку проводиться Великий Турнір з Буцання. Тепер я вже великий і братиму в ньому участь, а оскільки я кронпринц, то мушу здобути перемогу, розумієш?

— Кронпринц? — здивовано перепитала Пенелопа.

— Ага, — відповів малий. — Я Септімус, кронпринц єдинорогів. Мої тато і мама-король і королева.

— Тим більше ти не повинен був відбігати від своїх, — суворо сказала Пенелопа. — Подумай тільки — кронпринца єдинорогів могли захопити василіски.

— Я знаю, — промовив Септімус, і в його голосі вчувалося каяття, — але мені дуже потрібно було попрактикуватися в буцанні, а Корковий Ліс — ідеальне місце для цього, бо якщо вибрати великий корок, то ріг залишається майже неушкодженим.

— А твої мама і тато знають, що ти тут? — поцікавилася Пенелопа.

— Ні, — відповів Септімус. — Вони завжди зчиняють таку бучу!

— Але вони, певне, вже не знаходять собі місця, — сказала Пенелопа. — Чим швидше ти повернешся до них, тим краще.

— Так, — погодився Септімус, — але, будь ласка, поясни їм, що це не з моєї провини мене переслідував василіск.

— Добре, — відповіла Пенелопа. — Але чому ж він тебе переслідував?

— Він сказав, що хоче забрати мене до себе в замок, щоб василіски отримали вплив на єдинорогів, — відповів Септімус. — І він усе-таки один раз зловив мене, але я добряче буцнув його і втік. Він не ризикнув дихнути на мене вогнем, бо я був йому потрібен живий, розумієш. І це дуже добре, бо він міг спалити мою гриву і хвіст, а вони такі гарні, правда?

Пенелопа здригнулася від цих слів.

— Так, дуже гарні. Що ж, краще тобі піти зі мною до моїх друзів, а ми вже якось постараємось повернути тебе в сім’ю.

І вони пішли, щоб приєднатися до гурту.

Септімус весело вистрибував довкола Пенелопи і, здавалося, зовсім забув, якої небезпеки йому щойно вдалося уникнути. Коли вони повернулись, Пітер і Саймон не зводили з них захоплених і вражених поглядів, бо вперше в житті побачили справжнього єдинорога, та ще й почули, як ризикувала Пенелопа, щоб врятувати його від василіска.