Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки
- Автор: Васильченко В’ячеслав
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: ПВД «Твердиня»
- ISBN: 978-617-517- І25-7
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки». Краткое содержание книги:
— Гаразд. Пришли усе повідомленням, бо за кермом.
— А куди гасав?
— Дарину в Коцюбинське підвозив.
— Ну і?..
— Ну і їду додому.
— З нею?
— Сам, звісно.
— Розчаровуєш…
— А начебто раніше був інакшим?
— Час уже й подорослішати.
— Розкриємо вбивство, й одразу ж — обов’язково.
— Cras, eras et semper eras et sic dilabitur aetas,[4] — видав головред латиною. — Я правильно сказав?
— Правильно, — посміхнувся Богдан. — А знаєш, як це буде болгарською? Утре, утре, винаги утре и така минава животь.
— Слухай, поліглоте, ти мені в лінгвістику не втікай.
— Куди захочу, туди й утічу. Я ж на машині.
— Переконав. Гаразд. Хоча… Ну як же все-таки подруга? Гідна?
— Гідна… Нормальна.
— І все?
— І все.
— Красномовно.
— Ти мені заважаєш. Розмови по телефону під час руху заборонені. Не змушуй порушувати правила.
— Здаюся. До зв’язку.
Відклавши телефон, додав швидкості. Будь-що робити найкраще тоді, коли не заважають. І — вільними руками. Тоді й результат не розчарує.
«Образ вовкулаки — це втілення давніх мотивів перевертництва, що кореняться в архаїчних віруваннях людства, які стали основою появи магічних обрядів. За однією з наукових версій, явище перевертництва пов'язується з „ініціацією“ (від лат. initiatio — „здійснення таїнств, посвячення“). Так називають один з видів обрядів переходу; цим же терміном позначають і ритуал, що оформлює згаданий перехід. За допомогою обрядів цієї групи в первісному соціумі закріплювали перехід індивіда (групи індивідів) до нової соціальної категорії, а також набуття нового статусу. Вперше обряди переходу (les rites de passage) виділені франко-бельгійським фольклористом і етнологом Арнольдом ван Геннепом. Реконструкцію обряду ініціації на українському ґрунті в загальнослов'янському контексті здійснив етнолог Василь Балушок.
Низка обрядів активує архетипну ідею рекурентності („смерть заради нового народження“). Ця ідея досить виразно реалізована в ініціаційному обрядокомплексі. Дослідники виділяють два (широке й вужче) розуміння терміна „ініціація“: 1) універсальне багатоаспектне (часо-просторове, соціальне, політичне) явище, що полягає у зміні соціального статусу людини через зайняття певної посади чи вступ до якоїсь корпорації — кола жерців, релігійної громади, духовного ордену, касти, езотеричного культу; 2) первісні вікові магічні обряди, що відправлялися здебільшого в докласових чи ранньокласових суспільствах для надання юнакам статусу дорослих чоловіків (перетворення їх на воїнів і мисливців), тобто з метою перевести й зарахувати до наступного вікового класу (Т. Андреєва). На архетипах ініціації ґрунтується низка інших обрядів.
Народні вірування відображають уявлення про перехід з одного стану до іншого через зв'язок зі смертю й воскресінням — з іншим, чужим, неосвоєним світом. Для багатьох народів таким був ліс. Ініціант долав межу між двома світами, здійснюючи обрядовий перехід…»
4
Лисиця приїхав на Виноградар. На проспект Георгія Гонгадзе. Тут, у будинку номер 23, і мешкав Брюховецький.
Вирахував потрібний під’їзд. Підійшов. На лавці дві бабуськи. Теревенять про відключення гарячої води. Інтонації життєрадісністю не відлунюють. В однієї на колінах невелика собачка. Золотисто-руда на голові й блакитно-сталева на тулубі. Одягнута у світлий сарафан з рожевими квіточками. Модна. «Якщо у вас є йоркширський тер’єр, ви повертаєтеся не в будинок, а ДОДОМУ», — згадалося Богданові. Коли підійшов, одразу й визвірилася. Не сподобався. Зрозуміло: не Орландо Блум. А «модниця» гарчала і гавкала так «серйозно», що Лисиця як порядна людина злякатися мусив обов’язково. Щоб не розчаровувати цього «кровожерного монстра». Що ж — злякався.
Двері з домофоном. Натиснув потрібні цифри. Після переливчастих трелей електронного консьєржа почувся старечий голос: «Хто»?
— Кореспондент газети «Презумпція» Богдан Лисиця. Ми домовлялися.
Пролунав специфічний сигнал. Клацнув замок. Двері трохи зрушили, але щирої гостинності не показали. Довелося допомогти.
На стінах ліфта прочитав інтимну характеристику якоїсь Аліни. Поглянув на химерні «наскельні» малюнки. Зрозумів усю непереборну силу генів. Отак колись печерних розписів майстер, думаючи про бентежницю чоловічого ego, теж натхненно виводив неслухняним уламком мамонтової кості милі серцю лінії. Нехитрий, але сповнений часточок душі образ. І крізь тисячу тисячоліть передав цей хист нащадку з Виноградаря, Пріорки чи Вітряних гір. Але разом, очевидно, й печерний рівень мислення. Знову мистецтво запрагло жертв…
4
Завтра, завтра й завжди завтра, — так минає життя (лат.).