Трилогія смерті
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга-Богдан
- ISBN: 978-966-10-5773-8
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Трилогія смерті». Краткое содержание книги:
Із виру приголомшливих та небезпечних перипетій головним героям допомагає вибратися саможертовність, сприйняття світу і себе з поблажливою іронією та, як не дивно, певна божевільність учинків.
— Бідолашний любий сучий син! — прошепотів він небесам.
Я пустився руками й ногами, щоб останні два фути пролетіти в повітрі. Коли мої підошви ударилися об землю, я гукнув його востаннє, смертельно стомлений:
— І.Х.?
— Іди вже — до чорта в зуби, — сумно поблагословив він. — Бо я вже й сам достеменно не відаю, де той рай…
Тут я зачув гурчання машин і якісь людські голоси неподалік.
— Тікай! — шепнув І.Х. з неба.
Та я не мав сил бігти. Тож просто поплентав геть.
51
Я здибав дока Філіпса, який саме виходив із Нотр-Даму. В руці у нього був пластиковий пакет, і мав док вигляд одного з тих прибиральників, котрі блукають громадськими парками, наштрикуючи сміття на палицю із цвяхом і скидаючи в пакети, аби потім непотріб спалити. Він вражено витріщився на мене, бо я вже ступив однією ногою на сходинку, от ніби зібрався до собору на месу.
— Ну-ну! — сказав він якось надто квапливо й сердечно. — Ось той хлопець, що вчить Христа, як ходити по мокру аки по суху, та поновлює Юду Іскаріота в злочинній схемі!
— То не я, — заперечив я. — А чотири апостоли. Я тільки підхопив їхні сандалі та й слідком за ними.
— І що ж це ви тут робите? — у лоб запитав він, шастаючи очима вгору-вниз по моєму тілу, а пальцями вибиваючи по пакету якийсь ритм. Я вчув ладан — і його одеколон.
Тут я вирішив розперезатись.
— Захід сонця. Найкращий час підстерегти здобич. Боже, як я люблю це місце! Планую колись зробити його своєю власністю. Не потерпайте: вас я лишу на роботі. Коли ж я цим заволодію, то позношу офіси, і хай усі живуть справжньою історією. Хай Менні працює на Десятій авеню, Нью-Йорк, там! А Фріца туди — в Берлін! Собі ж візьму Зелене Містечко. А що для Роя? Якщо він, дурило, бодай колись повернеться. Для нього збудуємо динозаврячу ферму. Я запущу дикі проекти! Замість сорока фільмів на рік я даватиму по дванадцять, зате всі — шедеври! Настановлю Меґґі Ботвін віце-президентом студії, вона ж такий блискучий спеціаліст! І поверну Луїса Б. Майєра з відставки. А ще…
І тут запал мій вичерпався.
Док Філіпс стояв із відпалою спідньою щелепою, от ніби я тицьнув йому в руку гранату з видертим загвіздком.
— А що, хтось проти того, аби я зайшов до Нотр-Даму? Я хотів би вилізти нагору й прикинутися, ніби я — Квазімодо. Там безпечно?
— Ні! — надто хутко заперечив док, кружляючи довкола мене, мов пес навколо пожежного гідранта. — Там небезпечно. Ми все ремонтуємо. А всю цю озію плануємо знести.
Тут він крутнувся і відійшов від мене.
— Дурень! Ти з глузду з’їхав! — крикнув він мені й зник у дверях собору.
Секунд десять я стояв, дивлячись на відчинені двері, а тоді враз так і похолов увесь.
Бо розчув, як там, усередині, щось мов буркнуло, потім застогнало, а тоді мов який кабель чи мотуз зашаргав-заторохтів об стіни.
— Док?!
Я зайшов у двері, але нічого в приміщенні не розгледів.
— Док?
Якась тінь мчала нагору, у висоти собору. От ніби десь туди, у сутінь, підіймали великий мішок із піском.
Це нагадало мені, як Роєве тіло погойдувалося над павільйоном № 13.
— Док!?
Пропав чоловік.
Я задивився в тій сутіні на щось схоже на підошви його туфлів, що поковзом рухалися все вище й вище.
— Док!
І тут воно сталося.
Згори щось гупнуло об підлогу собору.
Одна чорна туфля-мокасин.
— Господи Ісусе! — заволав я.
Тоді трохи позадкував і вздрів якусь довгу тінь, котру щось підіймало на соборні небеса.
— Док? — мовив я.
52
— Лови!
Крамлі кинув десятидоларову банкноту моєму таксистові, той посигналив клаксоном на прощання й поїхав геть.
— Геть як у кіно! — сказав Крамлі. — Хлопці-молодці шпурляють на таксі банкноти й не отримують ані цента решти. А їм за це: «Дякую!». Господи Ісусе! — мовив Крамлі, вгледівшись у моє обличчя. — Прийми! Оце прийми, всередину!
І вручив мені пиво.
Я випив і розповів Крамлі про собор, про дока Філіпса та як я почув щось схоже на крик і побачив тінь, що ковзала серед тіней. І про той єдиний чорний мокасин, що впав згори на запилюжену підлогу собору.
— Я щось бачив. Але хто б сказав мені, що саме? — закінчив я свою розповідь. — Студія зачиняється на ремонт. Я мав дока за негідника. Але хтось з інших негідників убив його. А тіла досі немає. Бідолаха док. І що це я кажу? Він же мені зовсім не подобався!