Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
- Автор: Центкевич Аліна, Центкевич Чеслав
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Йосип Брояк
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море». Краткое содержание книги:
полярників-першопрохідців Фрітьофа Нансена (1861–1930) і Руала Амундсена (1872–1928), які
під час своїх героїчних, сповнених незвичайних пригод експедицій зробили ряд видатних
географічних і наукових відкриттів.
Скотт звертається також до англійського народу:
«Довкола нас шаленіє снігова буря… Я ледве тримаю олівець… Ніколи жодна людина не зазнала мук, які нам довелося витерпіти протягом останнього місяця. Одначе я не шкодую, що вирушив у цю експедицію».
Через тиждень, 29 березня, Скотт ледве записував останні рядки у своєму щоденнику:
«…Надії немає, ми слабіємо з кожною хвилиною, смерть уже близько. Це жахливо: я не можу більше писати…»
Закостенілою рукою він підписується нерівними літерами: «Р. Скотт» і додає розпачливо:
«Ради бога, подбайте про наших близьких!»
Люлька вже давно згасла. Починало сіріти небо. Крізь вікно стало пробиватися денне світло. Десь далеко, в ледь зазеленілому березняку, задзвеніла ранкова пісня дрозда, а на підвіконні весело зацвірінчав горобець, домагаючись своєї щоденної порції крихт.
Утомленим рухом Амундсен погасив догоряючу лампу. Щось стискало йому горло. Він рвучко одсунув од себе купу газетних вирізок, і вони згромадилися у високу піраміду, що за формою дуже скидалася на льодяний пагорб, під яким там, далеко, на Шостому континенті, лежав тепер Скотт.
Ні, неможливо було звільнитися від пригнічення, навіяного цією трагедією. Амундсен мусив до кінця пережити разом із Скоттом його останні моторошні хвилини. Йому здавалося, що час раптом спинився, що він у наметі, який наскрізь продуває вітер, разом із Скоттом закриває очі лікареві Уїлсону, потім Бауерсу, застібає спальні мішки на їхніх закостенілих тілах і в тьмяному світлі згасаючої лампи бачить обморожену, вкриту роз'ятреними ранами руку, яка на обкладинці зошита насилу надписує:
«Цей щоденник призначається для моєї дружини».
Рука останнім зусиллям волі перекреслює слово «дружини» й замість нього виводить слово «вдови».
Далі вже йшли тільки чисті сторінки…
Шляхи конкуруючих експедицій в Антарктиді: маршрути Скотта (зелений) і Амундсена (червоний).
Частина четверта
ВІД ПІВДЕННОГО ХРЕСТА ДО ПОЛЯРНОЇ ЗІРКИ
_____________________
ГРІМ ГАРМАТ РОЗВІЯВ МРІЇ ПРО ПОВІТРЯНУ ЕКСПЕДИЦІЮ
Аероплан рвучко рушив з місця, в міру того як збільшувалася швидкість, жовте полотно, яким було обтягнуто крила, тремтіло все дужче, вутлі коліщата щораз вище підскакували на горбках і вибоїнах лужка, що правив за аеродром. Ще кілька метрів, ще метр. Але саме в ту мить, коли коліщата повисли нарешті над землею, якийсь тросик гучно луснув, майнув угору і намотався на вал двигуна. Пропелер ураз сповільнив оберти, аероплан захитався у повітрі, потім стрімко пішов униз і врізався в землю, збивши хмару куряви. Перелякані люди, що віддалік з цікавістю спостерігали старт, кинулися до місця катастрофи. Обидва пілоти поволі вилазили з купи дерев'яних уламків та пошматованого полотна. Ошелешений аварією Амундсен, обтрушуючи з одягу порох, раптом помітив, що недалеко з ангару виводять точно такий аероплан, як і цей, котрий щойно розбився. Не роздумуючи, він підбіг до власника літака.
— Я тільки-но закінчив курс пілотажу, лишається скласти екзамен. Чи не позичили б ви мені свій аероплан? Щонайбільше на півгодини.
Поглядаючи на рештки розбитої машини, власник літака, напевне, думав, що така сама доля може спіткати і його аероплан, та хіба ж міг він відмовити в проханні знаменитому Амундсену?
А за годину в книзі норвезького аероклубу було записано:
«Капітан далекого плавання, підкорювач Північно-Західного проходу, завойовник Південного полюса Руал Енгельбрехт Гравнінг Амундсен, 1872 року народження, провівши двадцять годин у тренувальних польотах і успішно склавши екзамен, одержав 1 червня 1914 року міжнародне посвідчення № 1 як перший цивільний пілот Королівства Норвегія».
В усіх своїх експедиціях, починаючи від найперших, Руал Амундсен неухильно прагнув до самостійності. Дивлячись у майбутнє і чудово знаючи з досвіду труднощі полярних експедицій, він усвідомлював, як добре прислужився б на полярних просторах, особливо в Арктиці, літак. За короткий час пілот може зібрати для капітана корабля цінні відомості про стан льодів на відстані багатьох десятків кілометрів. З великої висоти він може також спостерегти, в якому напрямку морська течія несе кригу, і вчасно попередити капітана про небезпеку. У своїх мріях Амундсен ішов ще далі. «До місць, куди крізь льодові заслони північних морів не проб'ється найміцніший корабель, легко долетить повітряна машина. Вона може сідати на кризі й закладати наукові станції», — писав він невдовзі після того, як одержав права пілота. Але придбати літак в ті часи було не так-то просто, тим більше, що грошова скрута, яка невідступно переслідувала Амундсена все життя, не залишала його й тепер. Важкий стан фінансових справ погіршувався ще й тим, що Панамський канал не був відкритий для судноплавства, а «Фрам» не міг уже далі чекати на честь пройти першим через нього. Згнітивши серце, Амундсен змушений був наважитися на довгий і дорогий рейс «Фрама» до Берінгової протоки довкола Південної Америки. Однак тривалий постій у теплих водах Карібського моря, як виявилося, був згубний для обшивки судна. Висновок після огляду дна у сухому доку в Монтевідео був невтішний. «Годі й думати про те, щоб цього літа «Фрам» міг вийти в рейс навколо Америки до Берінгової протоки», — рішуче сказали найкращі уругвайські фахівці корабельної справи.