Ходіння по муках

З ростовського вокзалу відходило зразу кілька поїздів. Катю заштовхали, ввіпхнули в якийсь вагон третього класу. Вона сіла коло вікна, вузлик з заштопаною білизною примостила на колінах. Попливли заливні луги, донські плавні, дими на обрії, туманні обриси Батайська, що не скорився німцям. Під крутим берегом — напівзатоплені рибальські села, білі хати, садки, перевернуті баркаси, хлопчики, що йшли з волоком. Потім молочною запоною розіслалось Азовське море, вдалині — кілька косих парусів. Потім погаслі димарі таганрозьких заводів. Степи. Могили. Занедбані шахти. Величезні села на схилах крейдяних горбів. Шуліки в синьому небі. Сумний, як ці простори, свист поїзда. Похмурі селяни на станціях. Залізні каски німців…

Катя дивилась у вікно, зігнувшись, як бабуся. Мабуть, обличчя її було таке сумне і прекрасне, що якийсь німецький солдат, що сидів навпроти, довго дивився на цю чужу російську жінку. Худе, в нікелевих окулярах, стомлене обличчя його теж ніби пойнялося смутком.

— Винні зазнають розплати за все, мадам, настане час, — неголосно сказав він по-німецьки. — Так буде й у нас у Німеччині, так буде в усьому світі: великий суд… Соціалізмус — буде ім’я судді…

Катя не зрозуміла спочатку, що звертаються саме до неї, — звела очі на великі чисті нікелеві окуляри. Німець покивав їй дружньо:

— Мадам говорить по-німецьки?

— Так.

— Коли людина багато страждає, втіхою їй служить доцільність тих причин, через які вона страждає, — сказав німець, підгинаючи ноги під лавку і опускаючи лоб, так що очі його тепер дивились на Катю поверх окулярів. — Я багато вивчав історію людства. Після довгого затишшя ми знову входимо в смугу катастроф. Ось мій висновок. Ми присутні при початку загибелі великої цивілізації. Одного разу арійський світ уже пережив подібне. Це було в четвертому столітті, коли варвари зруйнували Рим. Багато є охочих провести паралелі з нашим часом. Але це нічого. Рим був розкладений ідеями християнства. Варвари розірвали вже тільки труп Риму. Сучасна цивілізація буде переорганізована соціалізмом. Там було руйнування, тут буде будування. Найбільш руйнівними ідеями християнства були рівність, інтернаціоналізм і моральна перевага бідності над багатством. Це були ідеї варварів, які годували жахливого паразита — Рим, що потопав у розкоші. Ось чому римляни так боялися і так жорстоко переслідували християн. Але в християнстві не було творчої ідеї, воно не організовувало праці. На землі воно задовольнялось тільки руйнуванням, а все інше обіцяло на небі. Християнство — це був тільки меч, руйнуючий і караючий. І навіть на небі, і в ідеальному житті, воно не могло обіцяти нічого, крім вивернутого навиворіт ієрархічного, класового й чиновницького ладу Римської імперії. Такі були його основні помилки. На противагу йому Рим висунув ідею порядку. Але тоді само безладдя — загальний хаос — і було заповітною мрією варварів, які ждали того часу, щоб полізти штурмом на стіни Риму. Час цей настав. Там, де були міста, задиміли руїни. Трупи лежали по дорогах, розп’яті кіллям, розчавлені возами варварів. Порятунку не було, тому що Європа, Мала Азія, Африка палали від краю до краю. Римляни, як птахи, шугали по світовому пожарищу. Їх убивали варвари, в лісах роздирали дикі звірі, вони гинули в пустелях з голоду, спраги й холоду. Я читав оповідання сучасника, про те, як Проба, дружина римського префекта, втекла вночі у човні з двома дочками з Риму, куди вдерлися германці Аларіха. Пливучи по Тібру, римлянки бачили полум'я, що пожирало вічне місто. Це був кінець світу…