Спостерігаючи за англійцями

Батьки вирішили, що нам з сестрами треба пояснити важливість ритуалу, свідками якого ми скоро станемо. Батько розповів нам про шлюб, розказав про весільні традиції та звичаї різних культур і пояснив, чим небезпечні шлюби між двоюрідними братами та сестрами по материнській лінії. Мама взяла на себе місію пояснити «правду життя» — секс, звідки беруться діти і таке інше. Мої сестри, віком три та чотири роки, були надто юні, щоб належно оцінити цю захопливу інформацію, а от я була в захваті! Церемонія в церкві мене теж вразила, і в момент тиші (можливо, акурат після слів «хай промовить зараз або замовкне на віки»), я повернулася до мами, щоб пошепки, але дзвінко, на всю церкву, запитати: «А тепер він її запліднить?».

Після цього мене не брали на весілля декілька років, що мені здавалося геть несправедливим, бо я ж зрозуміла ключові моменти шлюбування, просто трохи переплутала почерговість! Наступне весілля, яке я пам’ятаю, було в Америці — це був другий шлюб мого батька. Мені тоді було вісім чи дев’ять — цілком достатньо, щоб цього разу вислухати лекцію про термінологію біфуркації в межах родини, про вірілокальну versus уксорілокальну форму локалізації новоствореного подружжя. З відповідними графіками. Знання, однак, не вберегли мене від приступу хихотіння (на щастя, тихого) у найурочистіший момент церемонії.

На той момент я дуже засмутилася через неналежну дитинність (батько завжди мені казав «не будь як маленька»), та тепер розумію, що приступ сміху був типово англійською реакцією на все, що відбувалося навколо. Нас коробить від врочистості, і вона нам здається трохи безглуздою. Найсерйозніші, найофіційніші, найурочистіші моменти церемоній, як на зло, викликають в нас непереборне бажання розсміятися. Це напружений, нервовий сміх — близький родич колінно-рефлекторного гумору. Гумор — наш улюблений спосіб подолати незручність, а сміх — найкращий інструмент у боротьбі із «соціальною не-дужістю».