Спостерігаючи за англійцями
- Автор: Фокс Кейт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-562-9
- Переводчик: Марта Госовська
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Спостерігаючи за англійцями». Краткое содержание книги:
Відома дослідниця Кейт Фокс створила дивовижно точний і напрочуд дотепний портрет англійського суспільства. Вона дослідила англійський національний характер під антропологічним мікроскопом і показала читачам дивну та чарівну культуру, що керується цілими кодексами негласних норм та поведінкових кодів. Правила розмов про погоду чи секс, споживання їжі чи флірт, чим відрізняється «іронічний садовий гном» від звичайного, закони облаштування оселі, видимі та невидимі класові індикатори, особливості славнозвісного англійського гумору — усе це та багато іншого про звички англійців, їхні примхи, виверти та дивацтва у ґрунтовній та веселій книжці Кейт Фокс.
В усіх культурах є свої сезонні обряди та ритуали зміни стану. Тварини мимоволі, на автоматичному рівні, зауважують зміну пір року, наприклад, і відповідно пристосовуються. Люди ж мусять влаштувати на честь календарної зміни часу грандіозне свято зі співами-танцями. На щастя для антропологів, люди доволі передбачувані у своїй поведінці, й танці-співи в різних культурах мало чим відрізняються чи, як мінімум, мають багато спільного. От хоча б танці та співи. А ще — майже всюди є їжа і напевне що — алкоголь.
Роль алкоголю
Роль алкоголю на святкуваннях є дуже важливою для розуміння суті англійськості. Без пояснення не обійтись. У всіх культурах, де тільки є алкоголь, він посідає центральне місце у святкуваннях. На це є дві причини. По-перше, карнавали та фестивалі — це не просто собі гуляння, у більшості культур вони також є свого роду полем «культурної ремісії», коли діє законне послаблення соціальних правил поведінки. Поведінку, яку за нормальних обставин не схвалили би або й навіть суворо заборонили (наприклад, фліртувати з усіма підряд, горлопанити на все горло, перевдягатися в одяг протилежної статі, стрибати у фонтани, розмовляти із незнайомими людьми та ін.), на час гульбищ не просто дозволяють, її ще й активно заохочують. Це лімінальні періоди — кресові, межові стани, відірвані від щоденного життя, коли нам дозволено на коротко зануритися і дослідити альтернативні виміри буття. Дія алкоголю та перебування у межових станах схожі у своїй природі, адже досвід сп’яніння віддзеркалює досвід перебування у ритуальних межових станах. Хімічна реакція сп’яніння відлунює культурне сп’яніння від святкувань.
І хоч люди, здається, мають глибинну потребу переживати межові стани свідомості — лімінальні стани для того, щоб втекти від обмежень буденного існування, їх лякають. Той факт, що ми собі дозволяємо переживати зміни свідомості та занурюватись в альтернативні виміри лише за особливих обставин свідчить про те, що прагнення до свободи від обмежень в жодному разі не є однозначним — на противагу йому в нас є така ж глибинна і потужна потреба стабільності та безпеки буденного впорядкованого життя. Нас захоплює лімінальна атмосфера карнавалу, але водночас вона нас і страшить; ми любимо навідуватись в альтернативні світи, але жити там ми б не хотіли. Тож у контексті святкових ритуалів алкоголю відведена роль «противаги» або «балансира»: у змінених станах свідомості, яких ми досягли завдяки споживанню алкоголю, ми можемо досліджувати бажані, але потенційно небезпечні альтернативні реальності, в той час як соціальна роль випивки (згадаймо про правила товариськості, які неодмінно передбачають спільне споживання алкоголю) забезпечує контрбаланс безпеки. П’ючи, ми досягаємо лімінального стану, який панує на обрядових святкуваннях, а звичний, щоденний, комфортний нам соціальний ритуал спільного розпивання алкоголю в дружньому товаристві, пригощання одне одного випивкою та дружнє спілкування, які є неодмінними атрибутами пиття, допомагають нам приручити, навіть «одомашнити» демонів лімінального світу.
Отже, універсалії таки є. Але також є і крос-культурні варіації. Попри те, що у всіх «алкогольних» культурах алкоголь та свята нерозривно пов’язані. В «амбівалентних до алкоголю культурах» (таких, де культура споживання алкоголю перебуває у прямій залежності від моралі, тобто, простіше кажучи, треба мати привід, щоб напитися; англійська культура саме до таких належить) цей зв’язок сильніший, аніж у «культурах з інтегрованим споживанням алкоголю», де сп’яніння є звичним станом на щодень і не потребує моральних виправдань. Англійці (разом з американцями, австралійцями, більшістю скандинавів, ісландців та ін.) не можуть напитись без приводу, а найпростішим виправданням є святкування. Культури, де алкоголь є невід’ємною частиною буднів (як-от у Франції, Іспанії чи Італії), нема потреби вигадувати привід, бо там не засуджують, чи майже не засуджують, споживання алкоголю. Там алкоголь асоціюють зі святом, але свято не сприймають як привід напитися: свята без чарки не буває, але не кожна чарка — це свято.