Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді
- Автор: Ялом Ирвин
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2018
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді». Краткое содержание книги:
Затишний кабінет. Навпроти вас на м’якій та зручній кушетці сидить він — психотерапевт, той, хто вислухає історію ваших страждань, допоможе… Йому ви готові повністю довіритися. А як щодо нього? Чи так само ваш лікар відвертий з вами?
За допомогою історії Ернеста Леша, досвідченого фахівця, автор відкриває перед читачем загадковий і не завжди привабливий зворотний бік психотерапії. Які таємниці минулого приховує Ернест, про що він думає під час чергового сеансу, дивлячись на свого пацієнта? І, зрештою, хто такий терапевт: бог чи людина зі своїми хибами та слабкостями? Перед вами – психотерапія без прикрас.
Як і передбачав Ернест, той невдоволено пирхнув:
— Ваш офіс — це єдине місце, де я не маю бути психотерапевтом. Ви маєте бути послідовною. Учора ви говорили про те, що я не дозволяю про себе дбати, а тепер намагаєтеся змусити мене бути психотерапевтом навіть тут.
— Але ж, Маршале, я гадаю, ми повинні використовувати всі можливі інструменти, включно з вашим багатим досвідом і знаннями.
— Я плачу вам за ваші послуги як експертові. Мене не цікавить самоаналіз.
— Ви називаєте мене експертом і водночас відкидаєте мою професійну пораду застосувати власний досвід.
— Чистісінька софістика.
Керол знову процитувала Ернеста:
— Це правда, що ви просто не хочете, аби про вас дбали? Невже ваша мета — це автономне існування? Ви прагнете дбати про себе самостійно? Перетворитися на власних батька й матір?
Маршал заперечно похитав головою. Його вразила проникливість Керол. Вибору не було — він мав відповісти на запитання, бо це було вкрай важливо для його одужання.
— Гаразд. Добре. Ви хочете дізнатися, що трапилося з моїм коханням до Ширлі? Адже ми з нею були добрими друзями й коханцями, починаючи з десятого класу. Тож вас цікавить, коли це зникло? — Маршал спробував відповісти на власне запитання: — Ситуація почала погіршуватися кілька років тому. Діти підросли, і Ширлі втратила спокій. Це типове явище. Вона повсякчас говорила, що не змогла себе реалізувати, а я поринув у роботу. Мені спало на думку ідеальне рішення: чому б їй не стати психотерапевтом? Адже тоді ми працюватимемо разом! Але мій план зійшов на пси. Уже під час навчання в аспірантурі вона почала критикувати психоаналіз. Обирала підходи, які я не схвалював: альтернативні методи, орієнтовані на духовність, зокрема ті, що ґрунтувалися на медитаційних практиках. Гадаю, вона робила це навмисно.
— Продовжуйте, — мовила Керол. — Озвучте запитання, з якими я мала б до вас звернутися.
Маршал змусив себе вичавити кілька запитань:
— Чому Ширлі ніколи не зверталася до мене по допомогу, адже я міг би її чогось навчити? Навіщо вона свідомо мене ігнорує? До Тассаяри можна дістатися за три години, я міг би поїхати туди, розповісти про свої почуття… ми могли б поспілкуватися про те, чому вона обирає саме такі підходи…
— Авжеж, але йдеться зовсім не про це, — сказала Керол. — Ці питання стосуються її. А як же ви?
Маршал кивнув, немовби визнаючи, що Керол рухається в правильному напрямку.
— Чому я так мало обговорював із нею те, що її цікавить? Чому не намагався, ніколи не намагався її зрозуміти?
— Ви хочете сказати, чому ви більш охоче намагалися зрозуміти пацієнтів, а не дружину?
— Можна й так сказати, — кивнув Маршал.
— Можна? — перепитала Керол.
— Насправді так і є, — визнав Маршал.
— А про що ще ви запитали б пацієнта, який опинився в такій ситуації?
— Я поцікавився б його сексуальним життям. Що трапилося з його сексуальним «я» і сексуальним «я» його дружини? Поцікавився б, чи хотів би він, аби подібний брак задоволення тривав вічно? Якщо ні, чому він не звертається до сімейного психотерапевта? Чи хоче він розлучитися? Або ж це виключно зарозумілість — можливо, він хоче, аби дружина його благала?
— Чудова робота, Маршале. Як гадаєте, нам варто в це заглибитися?
Зненацька посипалися відповіді. Маршал зізнався, що відчуває до дружини майже те саме, що й до Ернеста. Вони обоє завдали йому болю, відмовившись від його професійної ідеології. Авжеж, йому було боляче, йому бракувало любові. Поза сумнівом, він хотів, аби його заспокоїли, аби перед ним вибачилися й визнали свої помилки.
Висловившись, він похитав головою і зауважив:
— Це говорить моє серце та зранене честолюбство. Розум має іншу думку.
— Яку?
— Він каже, що я не повинен сприймати прагнення мого учня стати незалежним як особисту образу. Ширлі має право на власний розвиток. Як і Ернест.
— І ви не повинні їх контролювати? — запитала Керол.
— Так. Пригадую слова мого наставника: моє життя скидається на футбольне поле. Я невпинно мчу вперед, блокую, вириваюся, нав’язую суперникові свою волю. Імовірно, саме таким мене й бачила Ширлі. Але вона відкидала психоаналіз не з цієї причини. Так, мені було б важко, але я зміг би з цим змиритися. Однак я не міг змиритися з тим, що вона обрала найбільш безглуздий, недоречний, ідіотський підхід до терапії. Очевидно, в такий спосіб вона просто кепкувала з мене.
— Тобто ви вирішили, що вона з вас кепкує, тільки тому, що ваша дружина дотримується іншого підходу в психотерапії? Але ж і ви з неї кепкуєте.