Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді
- Автор: Ялом Ирвин
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2018
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді». Краткое содержание книги:
Затишний кабінет. Навпроти вас на м’якій та зручній кушетці сидить він — психотерапевт, той, хто вислухає історію ваших страждань, допоможе… Йому ви готові повністю довіритися. А як щодо нього? Чи так само ваш лікар відвертий з вами?
За допомогою історії Ернеста Леша, досвідченого фахівця, автор відкриває перед читачем загадковий і не завжди привабливий зворотний бік психотерапії. Які таємниці минулого приховує Ернест, про що він думає під час чергового сеансу, дивлячись на свого пацієнта? І, зрештою, хто такий терапевт: бог чи людина зі своїми хибами та слабкостями? Перед вами – психотерапія без прикрас.
А за десять хвилин задзеленчав телефон.
— Містер Маршал Стрейдер?
— Лікар Стрейдер.
— О, перепрошую. ЛІКАР Стрейдер. Це детектив Коллінз, відділ боротьби з шахрайством, Нью-Йорк. У мене тут є ще один лікар — Артур Рендал. Він каже, що ви постраждали від того, хто нас напрочуд цікавить. Іноді він називає себе Пітером Макондо.
— Так, я дуже постраждав. Він украв у мене дев’яносто тисяч доларів.
— Ви не одні, є й інші жертви, яких обдурив цей Пітер Макондо. Мені потрібні деталі. Розкажіть усе, що пам’ятаєте. Я записую нашу розмову на плівку — ви не проти?
Протягом п’ятнадцяти хвилин Маршал сумлінно описував ситуацію з Макондо.
— Господи, оце так! Тобто ви хочете сказати, що добровільно віддали йому дев’яносто тисяч доларів!
— Ви мене не зрозумієте, бо не знаєте нюансів психотерапевтичної ситуації.
— Та невже? Гм, я, звісно, не лікар, але скажу: я б ніколи не попрощався зі своїми грішми в такий спосіб. Дев’яносто тисяч доларів — це чималі гроші.
— Я ж казав, що мав завірений вексель. Його перевіряв мій юрист. Це стандартна ситуація. Банк зобов’язується виплатити гроші на вимогу власника.
— Авжеж, це той вексель, який ви вирішили перевірити через два тижні після від’їзду Макондо…
— Стривайте, детективе, це ви про що? Ми на судовому засіданні? Гадаєте, мене це тішить?
— Окей, друже, не переймайтеся, все буде добре. Ось що ми плануємо зробити, аби зарадити вашому горю. Ми хочемо заарештувати цього хлопця просто під час обіду, коли він хруматиме свій радичіо. Імовірно, це трапиться наступної середи о пів на першу чи о першій. Та якщо ви хочете, щоб він точно потрапив за ґрати, маєте приїхати до Нью-Йорка і впізнати його протягом дванадцяти годин після арешту. Себто маєте прибути в середу до півночі. Годиться?
— Я обов’язково там буду.
— Гаразд, друже, ми на вас розраховуємо. І ще дещо — у вас лишився той фальшивий вексель та квитанція банківського чека?
— Так. Я маю привезти їх з собою?
— Авжеж, захопіть оригінали, а от копії я хотів би побачити просто зараз. Ви зможете надіслати їх факсом, бажано сьогодні? Номер два-один-два-п’ять-п’ять-п’ять-три-чотири-вісім-дев’ять. Зазначте, що це для детектива Коллінза. Ага, і ще одне. Мабуть, не варто й говорити про це, але маю вас застерегти: у жодному разі не приходьте до ресторану. Бо тоді наша пташка спурхне й усім буде непереливки. Дочекайтеся мене у відділку на П’ядесят четвертій вулиці — це між Восьмою і Дев’ятою. Або ж домовтеся про зустріч із вашим приятелем і, коли все закінчиться, приходьте до мене разом. Повідомте, який варіант вам імпонує. Є якісь запитання?
— Так, є. Це безпечно? Лікар Рендал передаватиме йому справжній чек, і більша частина цих грошей належить мені…
— Вам? Я гадав, то його гроші.
— Ми домовилися, що я надам шістдесят відсотків — двадцять чотири тисячі доларів.
— Щодо безпеки… За сусіднім столиком обідатимуть двоє наших співробітників, а ще троє спостерігатимуть за ситуацією та фільмуватимуть кожний рух. Так, це цілком безпечно. Але я цього не робив би.
— Чому?
— Завжди може трапитися якийсь форс-мажор: землетрус, пожежа, серцевий напад у трьох офіцерів… знаєте, все може бути. Але так, це цілком безпечно. Попри те, що я на це не пристав би. Але ж я не лікар.
Маршал знову насолоджувався життям. Він почав бігати і грати в баскетбол. Скасував зустрічі з Керол, бо боявся розповідати про те, що йому вдалося вистежити Пітера. Вона ж бо стояла на своєму: на її думку, він мав змиритися з цією втратою та подолати свій гнів. «Чудовий урок для психотерапевта, який дає неправильні поради, — думав Маршал. — Якщо пацієнт не скористався вашою порадою, він до вас не повернеться».
Він щовечора спілкувався з Артуром Рендалом. Той дедалі більше нервувався, адже невдовзі мав зустрітися з Пітером.
— Маршале, моя дружина переконана, що моя участь у цій справі може завдати мені непоправної шкоди. Ця історія потрапить на шпальти газет. Про це дізнаються мої пацієнти. А моя репутація? З мене кепкуватимуть або ж звинуватять мене в тому, що я пристав на пропозицію інвестувати разом із пацієнтом!
— Але ж ідеться не про те, що ви справді інвестуватимете. Ви допомагаєте поліції впіймати злочинця. Це піде на користь вашій репутації.
— О, про це газети не писатимуть. Поміркуйте, вони ж ласі виключно до скандалів, особливо коли йдеться про психіатрів. Я починаю усвідомлювати, що мені це аж ніяк не потрібно. У мене чудова практика, я маю все, про що мріяв.