Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

— Це ж як?

— Скажімо, просто здогадається. Ви ж його знаєте — він завжди на десять кроків попереду.

— Але не цього разу. За сусіднім столиком сидітимуть співробітники поліції. І не забувайте, що соціопати зазвичай зарозумілі — вони вважають себе непереможними.

— А ще їхню поведінку вкрай складно передбачити. Ви можете гарантувати, що Пітер не втратить здоровий глузд і не дістане з кишені пістолет?

— Артуре, йому це не притаманно… це суперечить усім фактам, які нам відомі. Ви в безпеці. І пам’ятайте: ви обідатимете в розкішному ресторані, там будуть представники поліції… Усе вдасться. Це просто треба зробити.

Маршал страшенно хвилювався, припускаючи, що Артур може відступити в останній момент, тож під час кожної телефонної розмови використовував усі свої ораторські здібності, аби заспокоїти свого боягузливого спільника. Він розповів про свої побоювання детективові Коллінзу, і той пообіцяв допомогти.

Однак зрештою все владналося: Артур заспокоївся та погодився зустрітися з Макондо і вже поводився рішуче й незворушно. Вранці у вівторок Маршал переказав два­дцять чотири тисячі доларів на рахунок Артура, зателефонував йому, аби уточнити, чи той отримав гроші, і вилетів до Нью-Йорка.

Виліт затримали на дві години, тож до відділку на П’ятдесят четвертій вулиці він прибув о третій годині дня — саме там Маршал мав зустрітися з Артуром і детективом Коллінзом. Секретарка повідомила, що детектив проводить допит, і запропонувала Маршалу зачекати в коридорі. Умостившись у пошарпаному шкіряному кріслі, він зацікавлено спостерігав за потоком похмурих підозрюваних, яких водили сходами втомлені поліцейські. Він ще ніколи не потрапляв до поліцейського відділку. Маршалові страшенно хотілося спати, через надмірне хвилювання йому не вдалося поспати в літаку. Невдовзі він задрімав.

За півгодини секретарка розбудила його, легенько поторсавши за плече, і провела до кімнати на другому поверсі, де він побачив детектива Коллінза. То був міцний чорношкірий чоловік, який сидів за столом і робив якісь нотатки. «Оце чолов’яга, — подумав Маршал. — Ідеальний захисник. Таким я його й уявляв».

Але він не уявляв, що на нього чекає. Він назвав своє ім’я й дуже здивувався — детектив відповідав стримано й формально. Його огорнув жах — якоїсь миті Маршал усвідомив, що детектив і гадки не має, хто він такий. Авжеж, він детектив Дарнел Коллінз. Ні, він не спілкувався з Маршалом телефоном. Ні, він ніколи не чув ані про Артура Рендала, ані про Пітера Макондо. Ні, про арешт у клубі «Jockey» йому нічого не відомо. Він навіть не чув про цей клуб. Авжеж, він абсолютно впевнений у тому, що не заарештовував Пітера Макондо, коли той хрумав свій радичіо. Радичіо? Що це взагалі таке?

Маршал відчув, що в його голові щось вибухнуло, і цей вибух був значно сильніший, аніж той, що стався кілька тижнів тому, коли він дізнався про фальшивий вексель. Він нічого не чув. У голові запаморочилося, і Маршал упав на стілець, що його люб’язно запропонував детектив.