Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді
- Автор: Ялом Ирвин
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2018
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді». Краткое содержание книги:
Затишний кабінет. Навпроти вас на м’якій та зручній кушетці сидить він — психотерапевт, той, хто вислухає історію ваших страждань, допоможе… Йому ви готові повністю довіритися. А як щодо нього? Чи так само ваш лікар відвертий з вами?
За допомогою історії Ернеста Леша, досвідченого фахівця, автор відкриває перед читачем загадковий і не завжди привабливий зворотний бік психотерапії. Які таємниці минулого приховує Ернест, про що він думає під час чергового сеансу, дивлячись на свого пацієнта? І, зрештою, хто такий терапевт: бог чи людина зі своїми хибами та слабкостями? Перед вами – психотерапія без прикрас.
— Спокійно, спокійно. Нахиліть голову. Це допоможе. — Детектив Коллінз відійшов і повернувся зі склянкою води. — Поясніть, що трапилося. Хоча я вже маю певні здогади.
Немовби уві сні, Маршал почав розповідати всю історію: Пітер, стодоларові банкноти, Адріана, клуб «Pacific Union», велосипедні шоломи, оголошення, телефонний дзвінок Артура Рендала, домовленість про компенсацію витрат, приватний детектив, «ягуар», переказ двадцяти чотирьох тисяч доларів, відділ боротьби з шахрайством. Уся катастрофа як на долоні!
Слухаючи його розповідь, детектив Коллінз скрушно хитав головою.
— Це прикро, і я вас розумію. Ви маєте поганий вигляд. Може, вам краще лягти?
Маршал похитав головою та обхопив її руками.
— Ви готові говорити? — запитав детектив.
— Мені терміново треба до вбиральні.
Детектив Коллінз провів його до чоловічого туалету й повернувся до кабінету. Тим часом Маршал виблював, прополоскав рот, умився, зачесав волосся й поволі побрів до кабінету детектива.
— Вам краще?
— Я можу говорити, — кивнув Маршал.
— Хочу вам дещо сказати й пояснити, що з вами сталося, — мовив детектив Коллінз. — Це подвійна афера. Відома схема. Я багато про це чув, але ніколи не бачив цього на власні очі. Нам розповідали про це під час навчання. Така махінація потребує майстерності. Виконавець має знайти особливу жертву, людину розумну й горду… А тоді він «жалить» двічі… Спочатку жертва потрапляє на гачок через свою жадібність… А потім прагне помститися кривдникові та знову-таки потрапляє на гачок. Справжній ас — нівроку! Я ніколи такого не бачив. Такий шахрай повинен мати залізні нерви, адже будь-якої миті ситуація може змінитися. Скажімо, якби ви зателефонували до мангеттенської довідки й уточнили номер телефону відділку… усе б скінчилося! Залізні нерви. Вища ліга.
— Це безнадійно? — прошепотів Маршал.
— Дайте мені ці телефонні номери, я спробую їх перевірити. Зроблю все, що зможу. Хочете почути правду? Це таки безнадійно.
— А як щодо справжнього лікаря Рендала?
— Імовірно, він за межами країни — поїхав у відпустку абощо. Макондо отримав доступ до його голосової пошти. Це нескладно.
— А як щодо його спільників? — поцікавився Маршал.
— Яких спільників? Їх немає. Імовірно, його подружка зіграла роль оператора в поліцейському відділку. Інші ролі він зіграв сам. Такі шахраї — чудові актори, можуть імітувати різні голоси. А цей Макондо — професіонал. Повірте, він уже далеко.
Маршал побрів сходами, спираючись на руку детектива Коллінза. Він відмовився їхати до аеропорту поліцейською автівкою, зупинив таксі на Восьмій авеню, дістався аеропорту й сів на літак до Сан-Франциско. Він їхав додому, мов у тумані, а потім скасував усі сеанси на наступний тиждень і заліз до ліжка.
Розділ 29
— Гроші, гроші, гроші... Керол, невже ми не можемо поговорити про щось інше? Зараз я розповім вам одну історію про мого батька, це й буде відповідь на всі запитання щодо мого ставлення до грошей. Це сталося, коли я був зовсім малий, але мені частенько про це розповідали — така собі сімейна легенда.
Маршал повільно розстебнув блискавку на спортивній куртці та зняв її. Керол простягнула до нього руку, пропонуючи повісити куртку на вішак, однак він на те не зважав, а просто кинув її на підлогу поряд зі своїм стільцем.
— Батько мав крихітну крамничку на розі П’ятої та Р-стрит у Вашингтоні, приблизно шість квадратних метрів. Ми жили поверхом вище. Одного разу до крамниці прийшов клієнт, який хотів придбати пару робочих рукавиць. Батько жестом показав на задні двері, зауваживши, що йому треба принести їх з комори, і попросив кілька хвилин почекати. Комори в нас не було. Задні двері виходили на вулицю. Він побіг на ринок за два квартали, придбав рукавиці за дванадцять центів і продав їх за п’ятнадцять.
Маршал дістав хустинку й добряче висякався, а тоді витер сльози, які його аж ніяк не бентежили. Після повернення з Нью-Йорка він уже не намагався приховати свою вразливість і плакав щоразу, коли вони з Керол зустрічалися. Керол сиділа мовчки, аби йому не заважати, і намагалася згадати, коли востаннє бачила сльози чоловіка. Її брат Джеб ніколи не плакав, попри те що його кривдили всі: батько, мати, шкільні хулігани… Подеколи вони робили це, аби побачити, як він плаче.