Невідоме Розстріляне Відродження
- Автор: Коломієць Павло, Дика Марійка
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7531-4
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:
Через піднятий край шатра повійнув свіжий вітрець, знесилений невільник провів рукою по обличчю і глибоко зідхнув.
Кухоль з водою притяг увагу, він схопив його обома руками і припав спраглим ротом до вогких вінець.
Він пив і пив, а живі струмочки котилися по тілі і падали свіжою росою на свідомість.
Нарешті Бісарт поставив порожнього кухля і тепер уважно розглядав свої руки і ноги. На ногах були брудні шкарпетки, надіті од комарів, а на руках жодних слідів од ременю… Мацнув голову – й вона ціла і крови ніде не видно.
Він глибоко зідхнув з такою полегкістю, що професор кинув свого чайника і зайшов до шатра:
– Заспалися, вставати час!.. Я вже держало меча замалював і чай готовий… Вставайте, пити будемо!
Професор був, як завше, виголений і випрасуваний, і так само вправно порався з походним посудом та чайником, як і з речами великої історичної вартості. Він ніби не покладав ріжниці між зав’язуванням краватки та пунктуальним замальовуванням викопаних з могили речей.
Деменкові згадувалась вчорашня розмова і нічні примари. Нові і незвичні думки теплими течіями шумували в мозку.
За чаєм професор довго і докладно розвивав свою теорію про культурні впливи, і в потоці наукових висновків, формулювань і термінів зауважив:
– Диких сарматів, не дивлячись на всю їх військову могутність, притягала грецька рафінована культура і, коли вони воювали Ольбію, то не тільки за її матеріяльні багатства…
Після чаю Деменко попрохав у професора бритву та дзеркало і довго голився, старанно намилюючи щоки, а впоравшись з незвичною роботою, почав умиватись. Помив ноги, помочив голову водою і уламком гребінця акуратно причесався. Далі витяг зі свого драного чемодана пом’яті парусинові штани і сорочку і, випрасувавши їх руками, переодягся.
– Здається, таки набрав культурного вигляду? – спитав він професора.
Тепер він нагадував ляльку, яку щойно витягли зі скриньки, де крім неї було багато речей, що своєю вагою пом’яли її вбрання.
Помітивши насмішкуватий погляд Бергена, Деменко зніяковів, але удавши, ніби нічого не трапилося, взявся до фотографування викопаних речей.
Про вчорашню розмову не згадували. Перекидалися потрібними діловими словами. Професор був переконаний, що то його вчорашня промова так вплинула на юнака, і тішився своєю перемогою.
Як уже лягали спати, Деменко спитав, ніби згадавши ненароком:
– До речи, професоре, де можна придбати… пристойний одяг?..
Іван Дорожній
Справжнє прізвище Іван Міненко. Народився 07.01.1897 р. в слободі Бойківка на Харківщині.
Служив на Далекому Сході та Алтаї (1917–1922), навчався в Академії комуністичної просвіти у Москві.
У 1924–1925 рр., працюючи директором українського педагогічного технікуму на Кубані в станиці Полтавській, організував філію українських письменників «Гарт». Згодом, переїхавши до Москви, вступив до всеросійської організації українських письменників «СіM» («Сіло і Місто») і стає заступником голови московської письменницької організації (українська секція). У 1925–1926 рр. був інспектором Наркомосу у м. Кзил-Орда (Казахстан). У 1926—29 рр. викладав у школі, в Педагогічному технікумі ім. Г. Сковороди у Харкові, у 1929–1931 рр. – редактор літературної сторінки в газеті «Диктатура труда». У 1931–1933 рр. навчався в Інституті червоної професури, викладав літературу в Інституті профосвіти у Харкові. У 1933–1934 рр. – на журналістській та партійні роботі у Харківській та Вінницькій областях.
З 1935 р. завідував кафедрою літератури і мови Педінституту у Вінниці.
Видав п’єсу «Лебедина пісня», збірки віршів «Прорість» (1926), оповідань «Весняні зорі» (1928), а у співавторстві з Михайлом Туган-Барановським [12] – збірку віршів «Молодик» (1927). Поезії дивовижно нагадують поетику В. Свідзінського.
Заарештували І. Дорожнього 15.08.1935 р. В автобіографії для чекістів він писав: «Отец мой крестьянин-бедняк, был выслан в 1904 г. в Сибирь, мать домашняя хозяйка. До 1926 г. я жил в Сибири. Являюсь членом Коммунистической партии с 1917 г., за что и исключили ли меня из партии, я до настоящего времени не знаю, в других партиях не состоял. В 1918 был красным партизаном на Алтае. В 1920–1921 гг. был в Красной Армии в первом революционном полку, три месяца занимал должность комиссара полка, а затем опять был в партизанах до октября 1921… Женат, имею ребенка 10 лет, не судился, под стражей нахожусь с 15.08.1935».
12
Михайло Туган-Барановський (21.11.1902—5.10.1986) – син відомого ученого-економіста і члена Центральної Ради, з 1919-го до 1925-го жив на еміграції, з 1926-го – у Харкові, з 1930-го – у Москві. Писав українські вірші («Нова Генерація»). Був учасником війни, з 1950-го і до смерті жив у Волгограді, де видав кілька романів.