Книга дивних нових речей

«Коли музика ніжно грає, — наспівувала Джуді Ґарленд, — і я хочу з тобою танцювати, хіба не можна просто-просто-просто-просто помовчати...»

— Можна біля вас? — справжній живий жіночий голос устряв у суперечку з давнопомерлим.

Він звів очі. То була Гейз. Він кивнув головою, мовляв, можна. Пітер побоювався, що вона запитає, як у нього справи, і він не зможе стриматися, щоб не розповісти про все. Але щойно Гейз усілася, стало зрозуміло, що її цікавила тільки поверхня стола, на яку вона поклала товсту книжку. Жуючи, Пітер поглянув на сторінки і побачив клітинки судоку, какуро, хіторі, філоміно та інших математичних крутиголовок, акуратно заповнених олівцем. Жінка схилилася над книжкою і, тримаючи двома пальцями гумку, заходилася ретельно витирати позначки.

«Як же чудово притулитися губами до твоїх губ», — поєдналися Бінґ і Джуді в цілковитій гармонії.

За п’ять хвилин тарілка Пітера була вже порожньою, а крижана кава Гейз стояла неторкнута й забута. Інженерка схилилася над книжкою, поглинута своєю справою. Її рот трохи розтулився, а опущені донизу очі було облямовано ніжними пухнастими віями. Пітер був вражений тим, що жінка виявилася значно вродливішою й чуйнішою, ніж здавалася йому раніше. Його зненацька глибоко зворушила і схвилювала її альтруїстична праця.

— Ви така турботлива, — почув він власний голос.

— Прошу?

— Думаєте про інших.

Не зрозумівши, жінка втупилася очима в Пітера.

— Ви стираєте позначки олівцем, — пояснив він, уже шкодуючи, що завів про це мову. — Отже, після вас ці загадки може розгадувати ще хтось.

Гейз насупила чоло.

— Я стираю не для інших. Я збираюся сама розгадувати ці загадки ще раз, — сказала вона й повернулася до своєї роботи.

Пітер відкинувся на спинку стільця і почав пити свій чай. Спокійна зосередженість Гейз більше не видавалася йому привабливою. Натомість у ній з’явилося щось моторошне. Ну гаразд, сам він ніколи не був прихильником крутиголовок, тому не міг зрозуміти навіть самого бажання замальовувати щось там у цих квадратиках, хоч і визнавав, що для когось іншого це може бути цікавим випробуванням для мозку. Але розгадувати одну й ту саму загадку знову й знову...

Вибух реготу в іншому кутку їдальні анітрохи не потурбував зосереджену Гейз. Веселилися Туска, Манілі й той хлопчина, що привіз Пітера від оазян — як це його звати? — а, Конвей. Схоже, вони розважалися примітивним чаклунством — грою в наперстки з трьома чашками і заклепкою. «Як ти це робиш? Як ти це робиш?» — раз по раз на втіху Тусці повторював Конвей. Деінде інші аміківці, зручно вмостившись у кріслах, гортали «Рибальство на мушку», «Класичні мультфільми», «Воґ» та «Інженер-хімік». Пітер пригадав розповідь Туски про Іноземний легіон: «Краще, якщо твоя команда складається з особистостей, які зможуть витримати те, що їх назавжди забуто й покинуто. Які не збожеволіють». Напевно, Гейз була яскравим прикладом такої людини, що не збожеволіє. Що виконує свою роботу, не завдає нікому жодних клопотів, окрім хіба що кількох видертих сторінок із лесбійського порножурналу, а коли повертається до себе в номер, то може перебути там цілі години, дні й навіть місяці, розгадуючи математичні загадки, стираючи відповіді й розгадуючи заново.

«...про легендарну скромність Кросбі, який міг настільки довершений витвір мистецтва охарактеризувати як „легенький“ і „дріб’язковий“, — із інтонацією розповідав ведучий. — Зараз ми почуємо ще одну версію, яка ніколи офіційно не випускалася. Ви зауважите, як Бінґ затинається на слові „рента“, помітите й інші свідчення невдалої репетиції. Однак воно того варте, тому що Ґарленд стоїть трохи ближче до мікрофона, і можна уявити, що вона десь поряд із нами в кімнаті...»