Сестри Річинські. (Книга перша)
- Автор: Вильде Ирина
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «Сестри Річинські. (Книга перша)». Краткое содержание книги:
Та Сташка вже не слухала його. Вкрай незадоволена, скубла ромашку, чи, як її називають у тих краях, королицю, «любить — не любить», і, ображена, з закопиленою губою, кидала пелюстки у канаву біля стежки, на якій стояла з Бронком.
Бігме, правду казали дівчата, коли попереджали її, що тому Завадці щось злегка бракує. Замість говорити дівчині приємні речі або бодай вести себе так, щоб вона могла говорити йому всякі милі серцю мадригали, він розводить їй про справи, які анітрохи її не обходять. Страшенно цікаво їй знати, що десь там, у Росії, робітники повиганяли гольдштромів і самі правлять фабрикою! Сташку могло б ще обходити в якійсь мірі те, що стосувалося б подій у Нашому, але що там, бозна-де, сталося таке, що в них ніколи не станеться (спробували б вони прогнати Гольдштрома з його фабрики, так завтра ж виглядали б з-за грат, як кури з койца[147] то яке їй діло до того?
Великий мені гріх знайшов: по цеху пилюка з волокна літає! А дома, коли тіпали коноплі, не літає пилюка?
А втім, і дурень скаже, що краще працювати в пилюці, ніж зовсім не мати праці. Не одна, а десять її подруг і ровесниць хотіли б бути на її місці, а цей буде тут торочити про якісь там вентилятори, чи як їх там!
Мама ще й тепер, по сімох роках, час від часу товче їй у голову, щоб шанувалася на роботі, хоч Стаха і без маминих наук знає це.
Стаха Кукурбівна числиться на фабриці Гольдштрома постійною робітницею, і вона гордиться цим, вбачаючи свою перевагу над сезонними робітниками.
Мала б вона розум, коли б, наслухавшись таких намовлянь, стала вимагати від Гольдштрома світла і свіжого повітря. Він, ого, з місця післав би її на свіже повітря! Спитати, хто б годував тоді її, люфтінспекторку?[148]
Ба, ані мови про те, що краще було б вродитись графинею, ніж дочкою прачки-поденщиці і сторожа; але Сташка, однак, не нарікає на долю. Нічого, нічого! Шість днів гарує, як віл, зате сьомого дня гуляє собі так, що має на цілий тиждень!
затягнула Стаха наймодніший шлягер[150], щоб дати зрозуміти Бронкові, що така розмова її нудить.
Бронко й сам це збагнув. Щоб не перетягти струни, він перейшов на інші теми. Став її розпитувати, які фільми вона любить, яке її улюблене танго, хто її подружка від серця і таке інше.
Коли Сташка згодом почала вірити, що Бронкові прояснилося в голові і він зрозумів нарешті, про віщо треба говорити з дівчатами на побаченні, він запитав її знічев'я:
— Ти, а що б то було, коли б ви одного дня всі, як одна, не вийшли на роботу?
— Смішний! Такого ніколи не може бути. Як же ж Марися може не вийти на роботу, коли в неї двоє дітей?
— А коли б і вона не вийшла? Коли б так, слухай, хтось зобов'язався годувати її дітей?
— Такого дурня на світі нема…
— А якби знайшовся, скажім, не дурень, а ціла організація?
— Овва, то Гольдштром послав би Ізя на ринок, а той привів би йому скільки хочеш безробітних. Мало їх там крутиться щодня…
— А якби й безробітні відмовились іти працювати до Гольдштрома?
— Іди геть від мене! Я гадала, що ти тільки трохи, а ти таки зовсім джім-джім! Ха-ха-ха… Безробітні відмовилися б від праці!
— Ну, а якби, припустім, таки відмовилися? Якби так якийсь, як ти кажеш, «дурень» організував для них громадську кухню…
— Іди не розповідай мені байки!
— А все ж таки, якби так?
— То Гольдштром чи Ізько поїхали б у Лодзь чи Краків і привезли звідти вагон мазурів, чи я знаю кого…
— А якби й мазури відмовились від роботи?
— Е, ти щось таке говориш, що й слухати не хочеться…
— Ну, а якби таки відмовились? Припустім, що й польські безробітні відмовилися б, то фабрика стала б?
— Та стала б…
— Значить, був би простій?
— Смішний ти, та певно, що якби фабрика стала, то був би простій.
— І Гольдштром мав би збитки?
— Та, бігме, ти говориш зі мною, як з дитиною. Та певно, що мав би збитки!
— Добре, значить, він може бути залежний і від вас, а не тільки ви від нього, так? Бо коли б, припустімо, фабрика стала, а ніхто не пішов на ваше місце, то старий мусив би забігати коло вас та ще й просити, щоб ви згодилися знову йти працювати…
— Таке! Мусив би! Нічого він не мусив би, бо такого ніколи не було і не буде, а все це байки, й більше нічого. Ти такий смішний! Розводиш теревені і ще хочеш, щоб я повірила тобі!
Одного разу Бронко прийшов на побачення з товстою книгою під пахвою.
— А це що за книга? — спитала Сташка, сподіваючись про себе, що це не книга, а альбом у книжковій палітурці.
147
Клітки (пол.).
148
Повітряну інспекторку (з нім.).
149
Ти цілий мій світ,/Ти один серце вкрав — (пол.).
150
Популярна пісня (нім.).