Сестри Річинські. (Книга перша)
- Автор: Вильде Ирина
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «Сестри Річинські. (Книга перша)». Краткое содержание книги:
— Бо папа — намісник бога на землі, і йому не пасує займатись шахрайством, чи не так?
Сташка пересмикнула плечем: мовляв, як знаєш, то нащо допитуєш?
— Тоді почекай, — став листати книжечку Бронко, — я тобі прочитаю історію і про пап.
Це вже Стаха захотіла сама прочитати. Видерла книжечку Бронкові з рук і, перебираючи губами, почала шепотом читати. Але коли дійшла до історії родини Борджіо на папському престолі, сховала книжку поза себе. Хай Бронко залишить їй цю книжку на кілька днів.
Таж це холерно цікаві історії, а вона раніше й не знала про такі кавалки.
Не можна сказати, щоб після такого знайомства з історією католицької церкви Стаха перестала ходити у церкву. Ходила, бо куди ж їй піти в неділю вранці, коли більшість хлопців і дівчат, власне, у церкві, де для багатьох з них, правду сказати, було вигідне місце побачень. Але її молитви втратили свою давню ревність, а сповіді — щирість. А втім, Стаха останнім часом й не молилась. Прикидалась тільки перед матір'ю, спокою в хаті ради, бо хоч Стаху й називали пискатою, та стара Кукурбиха в цьому відношенні перевищила її втроє.
В дійсності Бронко на перших порах видався Сташці досить скучним партнером, і вона давно покинула б його, як це робила з іншими, не цікавими для себе поклонниками, якби не те, що в її понятті Завадка був єдиним, якого вона могла женити на собі.
Стаха мала хлопців більше, ніж пальців на обох руках, а проте ніхто з них не пропонував їй свою руку. Кожний з них оглядався за приданим. Але навіть коли б серед них і знайшовся такий смішний, що захотів брати її голу-босу-простоволосу, то його родина стала б на диби і не дозволила б цього.
До того ж Стаха як дівчина мала сумнівну репутацію.
Коли було стара Кукурбиха заводила спір з котроюсь з сусідок (що траплялося доволі часто) за спорпану квочкою грядку чи обгризене козою деревце, то сусідки, не маючи сил перекричати Кукурбихи, рятувались за таких обставин Стащиним ім'ям.
— Дивилася б краще за своєю дочкою!
А що її дочка, бралась під боки Стащина мама, — лєцта[151] яка? А те, що дівчина весела і любить пожартувати, ще не означає, що вона пуста. А втім, стара правда, що котра корова багато мичить, то мало молока дає. А якщо деяких матерів злість бере, що їхні сини бігають за її Сташкою, то хай поприв'язують їх шнурами до своїх спідниць, але тільки, гей там, чуйте, міцними, бо інакше пообривають їх вам синки! Вона не купала своєї дочки ні в меді, ні в липнику, і звідкіль їй знати, чого це вона така солодка та лакома для хлопців. І якої це бісової мами, — вдає вже сердиту Кукурбиха, — хто де тільки з'явиться, зараз же до її дитини липне! Липла би смола гаряча до нього!
Хлопці липли-то липли, а серйозно — то жодний з них не думав, а роки тим часом не стоять на місці…
Познайомившись з Бронком, Стаха скоро збагнула, що той смішний дивак може, чого доброго, і одружитись з нею.
По-перше, і, що найважливіше, придане для того дивака не грало жодної ролі.
По-друге, він досі не ходив з дівчатами, і тому було легко скрутити йому карк.
А по-третє, ну просто стидно признатись, Сташка, яка досі лише гралася в кохання, врешті закохалася в цього дивака по самі вуха.
Одна лише вада у Бронка заважала їй. Це отой дурний нахил до політикування. Та хай! Чим би дитя не бавилося, аби лиш не плакало. А там вона займеться ним добре, і тоді той смішний щойно зрозуміє, що на світі є чимало справ, стократ приємніших від тієї дурної політики.
— Броник, — колись ще на початку їх знайомства попросила його, — приходь завтра ввечері у читальню на танці.
— Ти ж знаєш, що я не танцюю.
— Смішний, ти лише приходь, а я вже тебе навчу.
— А мене не цікавлять танці. Ходи краще ти зі мною. Завтра у польському робітничому клубі буде доповідь про міжнародний робітничий рух в Європі.
— Фі, не мала б на що час витрачати! Ти мені скажи: будеш у суботу на танцях чи не будеш?
— Не буду! Я ж сказав уже раз.
— А якщо я тебе гарно попрошу? — послала вона йому один з своїх наймиліших поглядів.
Бронко, замість розтанути під тим поглядом, наче віск, раптом збісився:
— Ти, слухай, кинь до бісової матері свої бабські штучки. Я повинен тобі сказати, що ти попала не на адресу. Чого мружиш очі, як та кішка? Бачили вже таких! Якщо хочеш знати, то мене цікавить не так твоя персона, як те, як ви там працюєте на фабриці Гольдштрома. А як ти, слухай, собі щось інше надумала, то кажу тобі чесно: викинь собі з голови, бо з того нічого не вийде!
«Вийде, — думає Стаха, не спускаючи з його обличчя лукавого, впевненого погляду, — побачиш, ще й як вийде! Не таким скручувала шийки!»
151
Остання (з нім.).