Сестри Річинські. (Книга перша)

— А що б ви зробили, якби я справді донесла на вас? Ось зараз піду і заявлю на вас. Уб'єте мене?

— Вбивати вас? Та хто б це робив? Ви б відразу перейшли у список мучеників за неньку Україну, а ми, як, може, самі здогадуєтесь, не зацікавлені в тому, щоб у вас помножувались «герої». А все ж таки гнівайтесь не гнівайтесь, я повинен вам сказати, що ви чарівно наївні…

По правді, то їй давно треба б було повернутись й залишити «типа» посеред дороги, але її цікавість зараз була сильніша за вимоги бонтону[141] що їх прищеплювали їй з дитинства. Ольга не зауважила, як їх минула дружина нашівського нотаріуса. Вона відійшла кілька кроків і оглянулась з-поза плеча, напевно, очам своїм не вірячи, що це — Ольга Річинська.

Завадка тим часом зручно оперся плечима об штахети. Можна було подумати, що він і не думає кінчати розмову.

Ольга думала своє:

— Скажіть, хто був той, що вигукнув тоді на вічі в Калиниці? Як його прізвище?

— Слухайте, я не розумію… Звідки я можу ту людину знати?.. Я знаю тільки одне: говорять, що то був хтось з села Вишня, тобто з того самого села, де ваш покійний татуньо був парохом тоді, коли ви ще пішки попід стіл ходили.

— Ви зла людина й хочете досадити мені. З Вишні ніхто не міг цього зробити. Власне, тому, що татко був там парохом і його парафіяни обожнювали! Ви б бачили… та ви, зрештою, були на похороні, — скільки вінків було від селян з Вишні.

— Не будьте такі наївні, — грубувато обірвав її Завадка. — Все можна організувати: і вінки, і масову участь.

— А сльози? — спитала єхидно. — І сльози, по-вашому, можна організувати?

— А чому ж? За добрі гроші можна і сльози організувати. Я бачив, як там деякі бабки заводили над труною, і певний, ну, голову даю на відріз, що це їм оплатилося…

— А чому ви думаєте, що парафіяни не могли плакати за своїм колишнім парохом?

— А чому ви вважаєте, що вони повинні щиро оплакувати смерть вашого тата? Що отець Річинський зробив для них доброго?

— Як ви можете питати мене? Ще сумніватись… Татко був довго парохом у них.

— І що з того? Я ж знаю, що він був парохом, але я питаю, що він доброго зробив для народу, чи, як кажуть ксьондзи, для своєї пастви? Хрестив задармо, не брав від людей за похорон чи шлюб чи, може, з власних доходів побудував Народний дім? Чи школу в селі?

— Ви страшні!..

— А ще що скажете?

— За що ви так ненавиділи мого татка? — голос у Ольги затремтів, і вона зробила паузу, щоб не показати сліз перед тим «типом». — Що він вам зробив поганого?

— Мені? Абсолютно нічого. Я, зрештою, не мав честі бути навіть знайомим з ним. Ваш батько не зробив мені особисто нічого ні поганого, ні доброго, але я думаю, що це не всім так… А щодо його класу, то він добре дався мені взнаки. Будьте певні!