Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
— Я в цьому зовсім не впевнений.
Арманський пильно подивився на Мікаеля:
— Ви вирушаєте на північ? Приглядайте за нею.
Мікаель пообіцяв. Вийшовши з церкви, вони розлучилися.
Лісбет уже чекала в авто.
Їй довелося поїхати з Мікаелем до Хедестада, щоб забрати мотоцикл і обладнання, яке вона позичила в «Мілтон сек’юриті». Тільки коли вони минули Уппсалу, Лісбет порушила мовчанку і спитала, як минула поїздка до Австралії. Мікаель вийшов з літака в стокгольмському аеропорту Арланда напередодні пізно ввечері і спав усього кілька годин. Дорогою він виклав їй розповідь Харієт Ванґер. Лісбет Саландер сиділа мовчки і відкрила рота тільки через півгодини.
— Сука, — сказала вона.
— Хто?
— Бісова Харієт Ванґер. Якби вона що-небудь зробила в шістдесят шостому році, Мартін Ванґер не зміг би далі вбивати і ґвалтувати ще тридцять сім років.
— Харієт знала про вбивства, вчинені батьком, та й гадки не мала про те, що Мартін брав у них участь. Вона втікала від брата, який її ґвалтував і погрожував, якщо вона не підкорятиметься, розповісти про те, що вона втопила батька.
— Бридня собача.
Далі аж до Хедестада вони їхали мовчки. Лісбет була в особливо похмурому настрої. Мікаель спізнювався на домовлену зустріч і висадив її біля повороту на острів, запитавши, чи дочекається вона його повернення.
— Ти збираєшся тут ночувати? — спитала вона.
— Гадаю, так.
— Ти хочеш, щоб я була вдома, коли ти повернешся?
Він вийшов з машини, підійшов до Лісбет і обійняв її. Вона відштовхнула його майже з люттю. Мікаель відсахнувся.
— Лісбет, ти мій друг.
Вона подивилася на нього без жодного виразу:
— Ти хочеш, щоб я залишилася, щоб тобі було кого ввечері трахати?
Мікаель окинув її довгим поглядом. Потім розвернувся, сів у авто і завів мотор. Він опустив скло: вона вороже дивилася на нього.
— Я хотів бути тобі другом, — сказав він. — Якщо ти думаєш інакше, тобі немає чого чекати на моє повернення.
Коли Дірк Фруде ввів Мікаеля до палати, Хенрік Ванґер сидів повністю одягнений. Мікаель відразу запитав про його здоров’я.
— Мене збираються завтра відпустити на похорон Мартіна.
— Як багато розповів вам Дірк Фруде?
Хенрік опустив погляд:
— Він розповів про те, чим займалися Мартін і Готфрід. Як я зрозумів, усе набагато гірше, ніж я міг собі уявити.
— Мені відомо, що сталося з Харієт.
— Як вона померла?
— Харієт не померла. Вона жива. І мріє з вами побачитися, якщо ви цього захочете.
Хенрік Ванґер і Дірк Фруде витріщилися на Мікаеля так, ніби весь їхній світ цієї миті перевернувся.
— Знадобився певний час, щоб умовити її приїхати сюди, але вона жива, добре почувається і перебуває тут, у Хедестаді. Вона приїхала сьогодні вранці і може прийти сюди за годину. Звичайно, якщо ви захочете з нею зустрітися.
Мікаелю довелося знову розповісти всю історію від початку до кінця. Хенрік Ванґер слухав так жадібно, ніби це був новий варіант Нагірної проповіді. Лише іноді він укидав яке-небудь запитання або просив Мікаеля щось повторити. Дірк Фруде не промовив жодного слова.
Коли історія підійшла до кінця, старий довго сидів мовчки. Хоча лікарі й запевняли, що Хенрік Ванґер одужав від інфаркту, Мікаель боявся розповідати йому історію Харієт — він гадав, що для старого це буде заважке випробування. Проте Хенрік не виявляв жодних ознак душевного хвилювання, хіба що голос його звучав дещо невиразно, коли він нарешті заговорив.
— Бідолашна Харієт. Їй усе-таки треба було прийти до мене.
Мікаель подивився на годинник. Він показував за п’ять хвилин четверту.
— Ви хочете з нею зустрітися? Вона як і раніше боїться, що ви відвернетеся від неї, коли дізнаєтеся всю правду до кінця.
— А квіти? — спитав Хенрік.
— Я запитав її про це в літаку дорогою додому. З усієї сім’ї вона любила тільки одну людину — вас. Квіти, зрозуміло, надсилала вона. Харієт сподівалася таким чином дати вам зрозуміти, що вона жива і з нею все гаразд, не виходячи з тіні. Але про стан справ у Хедестаді вона могла дізнатися тільки від Аніти, яка жодного разу не показувалася тут і, закінчивши навчання, відразу переїхала за кордон. Тому Харієт нічого не знала про те, що тут відбувалося, і не уявляла, як тяжко ви страждали, вважаючи, ніби з вас просто знущається її вбивця.
— Гадаю, що квіти вона відправляла за допомогою Аніти.
— Та працювала в авіакомпанії і літала по всьому світові — вона надсилала квіти з тих місць, куди потрапляла.
— Але як ти дізнався про те, що допомогла їй саме Аніта?