Крига. Частини ІII–ІV

— Ce serait un grand plaisir pour moi.

Пригадалося варшавських повій, їхні квасні поцілунки, потайне облапування-чіпляння у затінку вологих фліґелів, шинків, ці дівчата були бліді, вічно недомиті, й від них під час брудного акту руки самі відсмикувалися у відруху естетичної огиди й дуже раціональної нехоти до бацил, паразитів і вошей, які безумовно гніздилися у цих девушках, навіть якщо вони були не вуличні, а пригорнуті знайомі з кам’яниці чи околиці, дочки праль, дочки кравців, дочки покрівельників і пічників; зрідка доця адвоката або лікаря, з якою познайомилося завдяки приватним урокам або друзяці-студентові, — з якою, однак, ніколи поза межі поцілунку й швидкоплинних обіймів не вдавалося зайти. Тіло мало доступ лише до нечистих задоволень, що підліших, то доступніших. Заплющувалося тоді очі, відверталося голову, намагалося витіснити із ніздрів осоружний сморід, — аби лише тварина встигла зробити своє: оволодівши тілом, скористатися ним і звільнитися від тваринного навіженства. Щоб потім про це негайно забути, забути, забути.

Аж тут пригадалося. Сором ударив межи очі шестифунтовим молотом.

Відступилося у сіни до дверей, підносячи руку на знак того, щоб ніхто навіть не наближався.

— Я про усе це чудово знаю! Тварина, так! Ви не мусите мене в цьому переконувати відвідинами в святилищі розпусти. Дякую щиро за вашу гостинність, пане фон Азенгофе.

— Подякуєте мені вранці, — кивнувши Каті, він щось прошепотів їй на вухо. — Ви ж не думаєте, певно, що я так легко скорюся господину Безчленному. Невже пішки збираєтеся іти додому? Бо я вам саней не позичу. Ну ж бо, без драм.

Катя, явно старша від інших дівчат Котячого Дому, дивилася із вирозумілою посмішкою, дещо сумною, дещо іронічною, дещо нетерплячою. Схопивши за вухо служницю, вона прошипіла їй якесь розпорядження. А потім відкинула косу і вказала на вузький коридор, що відходив убік під сходами.

Клянучи фон Азенгофa й оту незібраність, приголомшеність, завдяки яким дозволилося вивезти сюди безвольно, мов дитину, волею-неволею пішлося за красавицей.

— Біттан каже, що ви прагнете очищення, — сказала вона, відчиняючи ще одні двері, а голос утримувала низький, приємний, ближчий до мелодійного шепотіння, тож мимоволі чоловік розпускав вуха й хилився до кармінно-золотої Каті. — Він каже, що це юнацький Weltschmerz. У нас на це немає трав, але й лазня не зашкодить. Будь ласка.

Будинок тут поєднувався із отією прибудовою, де містилася лазня. Уже в передсінку панувала волога й паркість; Катя зупинилася на порозі, підганяючи до переходу. Плескаючи голими стопами по захляпаній підлозі, придріботіла лазниця: міцна рум’яна селянка в наполовину промоклих сорочині й спідниці. Катя прицмокнула язичком і, ступивши назад, замкнула за собою двері. Зробилося ще гарячіше. Фрак, камізелька, сорочка, увесь дорогий костюм, — усе зараз просякне вологою до решти. Лазниця узялася за запонки, за ґудзики. Відштовхнулося її брутальніше, ніж малося намір. — Сам! — Повернувшись до неї плечима, квапливо роздягнулося, загорнувши Ґросмайстера в штани, й перейшлося до комори з баліями, цебрами, із проточною гарячою і холодною водою, щоб обмитися перед входом до парної. Тут уже засталося одну запаморочену амурами пару, девушку, загорнуту без жодного сенсу в мокре, прозоре рядно, й рожевого, як порося, товстуна, котрий, сміючись, ганявся за нею із пучком березових прутів у руці. Товстун був голий, девушка напівгола, їх не приховувала пара, й вони не прикривали своєї наготи самі; хихочучи, вони помчали в білі клуби пари, пляск, пляск, пляск. Обмилося чимдуж, зціпивши зуби. Що то за варварські звичаї, яка безсоромність, далебі тільки паплюжному дому властива!