Рукопис, знайдений у Сараґосі
- Автор: Потоцкий Ян
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-411-8
- Переводчик: Виктор Дмитрук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Рукопис, знайдений у Сараґосі». Краткое содержание книги:
— Дорогий друже, — відповів маркіз, — дозволь тільки, щоб був зроблений виняток для моєї доньки й мого майбутнього зятя.
Замість відповіді ватажок низько вклонився й послав своїх людей, щоб привели родину й кількох слуг маркіза.
Поки циган показував своїм гостям долину, Веласкес підняв якийсь камінчик, уважно оглянув його й сказав:
— Немає сумніву, що в будь-якій нашій скловарній печі можна б розтопити цей камінчик на звичайному вогні, не додаючи ніяких інших речовин. Ми з вами знаходимося в кратері погаслого вулкану. Він має форму перевернутого конуса; якби ми знали довжину стіни, то можна було б вирахувати його глибину й визначити силу, потрібну, щоб його видовбати. Над цим варто добре подумати.
Веласкес роздумував якийсь час, дістав свої таблички, почав щось писати на них, після чого додав:
— Мій батько мав дуже вірне уявлення про вулкани. На його думку, вибухова сила, яка виникає в кратері вулкану, перевищує сили, які ми приписуємо чи то водяній парі, чи то пороху, і з цього робив висновок, що люди пізнають колись такі рідини, дія яких з’ясує їм більшу частину явищ природи.
— Отже, ти думаєш, сеньйоре герцоґ, — сказала Ребека, — що це озеро є наслідком виверження вулкану?
— І не інакше, — відповів Веласкес, — характер каменів і форма озера достатнім чином підтверджують це. Виходячи з гаданої величини предметів, які я бачу на протилежному березі, діаметр озера становить близько трьохсот сажнів; оскільки ж кут нахилу стіни конуса становить більш-менш сімдесят футів, то можемо припустити, що епіцентр знаходився на глибині 413 сажнів. Це означає, що вулкан викинув дев’ять мільйонів сімсот тридцять чотири тисячі чотириста п’ятдесят п’ять квадратних сажнів породи. А я вже сказав, що відомі нам сили природи, поєднані в якій завгодно кількості, не були б спроможні домогтися подібних наслідків.
Ребека хотіла щось на це відповісти, але тут увійшов маркіз зі своєю родиною; оскільки ж ця розмова не була б однаковим чином цікавою для всіх, тому ватажок, прагнучи покласти край цим математичним слебезуванням Веласкеса, сказав своєму гостю:
— Коли я тебе знав, сеньйоре, душа твоя була переповнена ніжними почуттями, і був ти гарний, як бог кохання. Твій шлюб з Ельвірою був, мабуть, низкою несказанних насолод. Ти зривав троянди на життєвому шляху, зовсім не торкаючись тернів.
— Не зовсім, — відповів маркіз. — Щоправда, ніжні почуття поглинули, може, надто велику частину мого життя, але оскільки я не занедбав жодного обов’язку порядної людини, то можу сміливо признатися в цій моїй слабості, а якщо хочете, то я познайомлю вас з історією мого життя.
Усе товариство із задоволенням прийняло цю пропозицію маркіза, який почав так:
Коли тебе віддали до колеґії театинців, ми жили, як ти знаєш, недалеко від твоєї тітки Даланоси. Моя мати часто ходила провідати Ельвіру, але мене з собою ніколи не брала. Ельвіра поступила в монастир, вдаючи, що хоче стати черницею, і не годилося, аби вона приймала відвідини молодого хлопця. Таким чином ми стали жертвами всіх мук, зумовлених розлукою, яку ми собі, в міру можливості, усолоджували частими листами. Їх зазвичай носила моя мати, хоча й не хотіла цього робити, твердячи, що не так легко дістати дозвіл з Рима і що, властиво, тільки після його отримання ми мали б право переписуватися. Попри ті застереження вона, однак, не перестала носити листи й приносити мені відповіді. Що стосується маєтку Ельвіри, то ніхто не смів його торкатися, бо після її постригу він мав перейти побічній лінії роду Ровельясів.
Твоя тітка розповідала моїй матері про свого дядька-театинця як про досвідчену й розсудливу людину, з якою можна порадитися щодо отримання церковного дозволу. Мати сердечно подякувала твоїй тітці й написала отцю Сантосу, який вирішив, що справа ця дуже важлива й замість відповіді сам прибув до Бурґоса з певним радником нунціатури.
Той останній приїхав під вигаданим ім’ям, бо всю цю справу хотіли утримати в таємниці. Було вирішено, що Ельвіра шість місяців залишатиметься послушницею, після чого, коли виявиться, що в неї зникло бажання до монастирського служіння, вона тільки житиме в монастирі як особа високого звання, з достатнім почтом, тобто з жінками, які теж погодяться на затворництво: але крім того вона матиме окремий дім поза монастирем, обставлений так, наче вона в ньому живе. Тим часом його зайняла моя мати й декілька юристів, які займалися справами опіки. Я повинен був вирушити зі своїм учителем до Рима, а радник невдовзі мав виїхати за нами. Однак цей останній намір не був виконаний, бо мене визнали надто молодим, аби я смів просити дозволу на шлюб, і пройшло два роки, поки я знову покинув Бурґос.