Рукопис, знайдений у Сараґосі

Того самого дня Рікарді віддав Лауру на виховання одному зі своїх клієнтів. Їй одразу ж змастили руки мигдальним кремом, волосся заплели кільцями, на шию повісили перли, а руки прикрили мереживом. Дівчинка, подивившись у дзеркало, не змогла пізнати себе, однак з першого ж дня здогадалася, яке майбутнє її чекає, і намагалася пристосуватися до свого становища.

Між тим Лаура мала друзів-однолітків, які, не знаючи, що з нею сталося, дуже за неї непокоїлися. Найзавзятішим у її пошуках був Чекко Босконе, чотирнадцятирічний хлопчик, син носія, дуже, як на свій вік, сильний і смертельно закоханий у малу перекупку помаранч, яку він часто бачив чи то на вулиці, чи у нас вдома, бо був нашим далеким родичем. Я кажу «нашим», бо я теж звуся Череллі і маю честь бути двоюрідною сестрою моєї пані.

Ми тим більше непокоїлися за свою кузину, що нам не тільки нічого про неї не говорили, але навіть заборонили називати її ім’я. Я найчастіше займалася шиттям грубої білизни. Чекко ж бігав з різними дорученнями в порту, де в майбутньому мав стати носієм товарів. Закінчивши денну працю, я ходила до нього на паперть одного з костелів, і там, гірко плачучи, він сказав мені:

— Я маю чудову думку. Усі останні дні йшов сильний дощ, і синьйора Череллі нікуди не виходила з дому; я, однак, переконаний, що як тільки погода покращиться, вона не витримає, і якщо Лаура в Ґенуї, то вона піде її провідати. Тоді я здалеку побіжу за нею, і так ми дізнаємося, де сховали Лауру.

Я похвалила цей намір. Зранку випогодилося, тож я пішла до синьйори Череллі. Побачила, як вона витягала зі старої шафи ще старішу мантилью, хвилинку поговорила з нею і чимшвидше побігла попередити Чекко. Ми зачаїлися і невдовзі побачили, як синьйора Череллі виходить. Тихцем ми супроводжували її на другий кінець міста, а побачивши, що вона входить до якогось дому, знову сховалися. Через якийсь час синьйора Череллі вийшла й подалася додому. Ми входимо в дім, вбігаємо на сходи, скачемо одне поперед другого, відчиняємо двері розкішної квартири й посеред кімнати бачимо Лауру. Я кидаюся їй на шию, але Чекко вириває мене з її обіймів і прикипає до її вуст. У ту ж мить відчиняються двері прилеглої кімнати і входить Рікарді. Я дістала з десяток ляпасів, а Чекко стільки ж копняків. Прибігли слуги, й ми не встигли оком зморгнути, як опинилися на вулиці, покарані й навчені, що повинні перестати цікавитися долею нашої кузини. Чекко найнявся юнґою на корабель мальтійських піратів, і більше я про нього нічого не чула, у мене, натомість, зовсім не пропала охота поєднатися з Лаурою, навпаки, це бажання ставало щораз сильнішим.

Я служила в кількох домах і нарешті дісталася до маркіза Рікарді, старшого брата прелата. Там багато говорили про синьйору Падулі, не розуміючи, де прелат знайшов цю родичку. Довго ціла родина не могла ні про що дізнатися, нарешті те, чого не змогли пани, домоглася цікавість слуг. Ми почали зі свого боку вести розшуки й незабаром виявили, що гадана маркіза — це просто Лаура Череллі. Маркіз наказав нам зберігати таємницю й послав мене до свого брата попередити його, щоб подвоїв обережність, якщо хоче уникнути неприємних клопотів.