Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

Російські політики, зокрема вихідці з України, як-от старший радник президента Владіміра Путіна Сєрґєй Ґлазьєв, завжди вважали, що вони дуже добре знають Україну, хоча неодноразово помилялися, і часто їхні висновки годі було зрозуміти. У розпалі українсько-російської кризи чимало росіян телефонували своїм друзям і діловим партнерам в Україні, аби запитати, як вони можуть жити у країні, де повно «фашистів»[1250]. Росіяни уперто вважають, що вони знають Україну краще, ніж українці, які там мешкають.

Зрештою, можна окреслити чотири основні причини, чому ці російські «експерти» завжди сприймають Україну помилково. По-перше, вони намагаються аналізувати країну, яка існує лише в їхній уяві та відповідає їхнім стереотипам, не звертаючи уваги на реальність. По-друге, вони відмовляються сприймати українців як окремий народ, а Україну як суверенну країну, і тому їхній «аналіз» украй суб’єктивний. По-третє, росіяни ніколи не зазнали процесу дерадянізації, подібного до денацифікації у післявоєнній Німеччині і, на відміну від Польщі, не осмислили свого імперського минулого. Між Польщею та Україною упродовж кількох десятиліть триває непростий процес історичного порозуміння. У стосунках між Росією і Україною він, по суті, навіть не розпочинався, тому росіяни не розуміють українських нарікань. По-четверте, вкрай складним для розуміння більшості російських громадян є феномен російськомовних українських патріотів, адже політична риторика визначає їх як «співвітчизників», які апріорі мають бути налаштовані проросійськи (останнє в очах багатьох, до того ж, нібито вимагає пропутінської орієнтації).

Російські націоналісти здебільшого взагалі відмовляються бачити у мешканцях України українців — по обидва боки Дніпра їм ввижаються «малороси», тобто росіяни (хіба за винятком Галичини, що править їм за осердя «українського фашизму»), особливо на переважно російськомовному Лівобережжі. Тим часом, і це важливо в контексті подальшого аналізу, «той факт, що сепаратистські та російські війська [нерідко] мають справу з людьми, які розмовляють тією самою мовою та мають спільну культурну спадщину, великою мірою нейтралізує спроби представити українську сторону як галицьких націоналістів або неонацистів»[1251].