Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Щодо інтерпретації змісту ритуальних дій довкола стел та визначення характеру персонажа, який вони репрезентували, дослідники пропонували різні гіпотези. Однією з провідних можна вважати ідею, згідно з якою стели зображували видатних осіб, вождів, шаманів, повелителів стад тощо. Останніми роками набуває популярності більш вірогідна гіпотеза про відповідність кам’яних статуй не зображенню конкретної особи, а певним духовним субстанціям чи уособленню універсального божества, близького ведійському Пуруші. Останній уособлював першооснову Всесвіту, першопращура людини. Ця гіпотеза може бути зіставлена з ідеєю про зв’язок стел із культом предка-покровителя, який об’єднав віру в душу небіжчика та в її потойбічне існування з уявленням про образи тотемних пращурів, які почали уособлюватися в чоловічій іпостасі, та духів — покровителів роду чи патріархальної сім’ї.

Треба відзначити, що не всі кам’яні статуї мали тотожне символічне та ритуальне значення. Це залежало не тільки від етнічної належності населення чи хронологічного місця окремих його груп, а й від того, як саме втілювалися в монументальній формі ті чи інші образи. З цього погляду поділ стел на схематизовані, спрощені та складні, з деталями тіла та одягу, символічними зображеннями тварин, зброї чи людей має вирішальне значення. Остання група монументів представляє вже справжніх ідолів, не пов’язаних безпосередньо з похованням. Проте вони знайдені поблизу курганів або на курганах, чим нагадують положення скіфських та половецьких статуй. Безумовно, такі ідоли розташовувалися в центрах святилищ, пов’язаних з культом племінного бога, який поєднував у собі функції культурного героя-деміурга, творця усього сущого та уособлював небесні та атмосферні явища, пов’язані з культами небесних сил: сонця, дощу, грому — гарантами добробуту скотарів. На певному етапі розвитку скотарського суспільства культ племінного бога конкретизувався в особі бога-воїтеля, тотожного ведійському богові Індрі та його першим втіленням. Головною проблемою лишається визначення часу появи згаданих ідолів, найбільш відомі з яких Керносівський, Федорівський, Наталівський з Полтавщини та Дніпропетровщини, Казанковський, Ак-Чокракський, Верхньоріченський з Криму та ін. За аналогією з ідолами скіфів та половців, зображення предметів на яких повністю відповідали матеріальній культурі їхніх творців, такі ідоли — уособлення племенного бога, бога-воїтеля — могли з’явитися у населення доби ранньої та середньої бронзи, зокрема на завершальній стадії розвитку ямного населення та під час появи катакомбних племен, у яких фіксуються і бронзові окуття ременів, чисельні кам’яні сокири, дерев’яні посохи-герлиги, зображення стоп на дні могили тощо. Ширша інтерпретація таких ідолів подана в наступному розділі.