Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Сама ідея монументального антропоморфного образу, на думку багатьох дослідників, зокрема В. М. Даниленка, О. М. Лескова, Н. Д. Довженко, виникла під впливом близькосхідної або передньоазіатської цивілізації за посередництвом населення Кавказу. Ми ж вважаємо прийнятною й іншу гіпотезу. Якщо ідея антропоморфного образу і була привнесена у релігійно-міфологічну систему поглядів скотарів у вигляді монументальної скульптури, то це могло трапитися ще за ранньоенеолітичної доби у період тісних контактів скелянського населення із землеробами Балкано-Карпатського регіону. Згодом вона була переосмислена нижньомихайлівським населенням, землеробський компонент у формуванні якого підкреслювався вище.

Становлення антропоморфного чоловічого образу в мистецтві скотарів збіглося із формуванням та пануванням патріархальних відносин з особливим статусом чоловіка-патріарха-вождя і встановленням таких ранніх форм релігії, як культ предків, культ вождя та культ племенного божества, які уособлювали уже в суто людських чоловічих образах, з переважанням певних зооморфних рис як залишків тотемізму.

Але було б помилкою заперечувати участь ямного населення України у розвитку антропоморфної скульптури. Документально зафіксоване використання стел в обрядах населення ямної спільності. Тим самим здобуває додаткову підтримку думка про участь ; місцевих енеолітичних племен у генезі ямного населення на теренах степової України. Безумовно, ямні племена сприйняли і розвинули основні культи, трансформувавши їх згідно із зміною форм скотарського господарства та суспільного устрою. Ритуали з використанням подоби людини (чоловіка) від енеоліту до ранньобронзової доби пройшли певну еволюцію. У нижньомихайлівців стела була елементом окремих святилищ або стояла біля підніжжя курганів, тобто постійних, відносно довготривалих культових споруд патріархально-родового устрою. В ямників антропоморф і образи набули тимчасового, більш персоніфікованого щодо померлого характеру, що відповідало патріархально-сімейним традиціям. Н. Д. Довженко має сенс, вказуючи на двохетапність ритуалу у ямників, коли після проведення необхідних ритуалів перед стелою (жертвоприношень, оплакування) монумент ховали разом із небіжчиком, часто супроводжуючи таку дію обрядом псування стели, тобто ритуального знешкодження іпостасі померлого. Такий обряд має паралелі в реконструйованому за давньоіндійськими та хетськими писемними джерелами індоєвропейському поховальному ритуалі, коли, на думку В. В. Іванова, приносилися жертвоприношення свійських тварин перед тимчасовим “образом” — зображенням померлого.