Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Особливе місце в культовій практиці давніх скотарів посідає кам’яна монументальна скульптура, яка є вагомим джерелом у вивченні світогляду окремих племен. Вона набула розповсюдження на степових просторах від Дону до Дунаю, де знайдено до 330 статуй, 220 з них сконцентровані в Буго-Дніпровському межиріччі[245]. Як правило, ці скульптури перекривали поховання ямної культури. З енеолітичного часу відомі поодинокі поховання, що належали представникам нижньомихайлівської та квітянської культур, з якими можна було б пов’язати використання цих виробів. Застосовувалися кам’яні статуї і у кемі-обинському поховальному ритуалі. За своїми морфологічними ознаками кам’яні статуї поділяються на кілька класів, або груп. Так, російський дослідник О. О. Формозов склав еволюційний ряд із семи груп, починаючи від оброблених плит мигдалевидних обрисів без виступу і закінчуючи стелами з позначеними обличчям, руками, поясом та зображеннями на поверхні. Д. Я. Телегін виділяє примітивні та складні стели. Перші мають вигляд схематизованих людиноподібних фігур із підтрикутттим тілом та виділеною напівкруглим виступом головою; другі представлені статуями з добре проробленими деталями тіла та зображеннями на ньому сокир, посохів, тварин та людей. Більш оптимальну класифікацію запропонувала Н. Д. Довженко, яка вирізняє п’ять основних класів. Це стели-плити прямокутної форми без виступу-голови, антропоморфні стели-плити прямокутних, підтрикутних та трапецієвидних обрисів з добре позначеним виступом-головою, фаллоїдні камені у вигляді прямокутних або овальних у перетині стовпів, менгіри та ідоли. Такий детальний поділ кам’яної скульптури має вирішальне значення для з’ясування закономірностей розміщення різних типів, чи класів, статуй щодо поховань різних груп населення доби енеоліту та ранньої бронзи, інтерпретації змісту пов’язаної з нею ритуальної практики та походження монументального мистецтва.

Існують дві основні проблеми у вивченні стел. Перша стосується належності їх до конкретних груп населення, друга — визначення їхнього місця в системі культів та ритуалів давніх скотарів. Досить довго панувала думка, що стели, знайдені в перекритті поховань ямного населення, були повторного використання, оскільки їхні нижні завужені частини не мали такої старанної обробки, як верхні, і були призначені явно для вертикального вкопування в землю. Це породило судження про існування більш давніх енеолітичних святилищ, що були зруйновані ямним населенням, а кам’яні конструкції та стели використані повторно, але вже без свого первісного культового призначення, тобто як звичайний будівельний елемент. Ці зруйновані святилища Д. Я. Телегін вважає належністю нижньомихайлівців, а О. М. Лесков — кемі-обинців, від яких, на його думку, стели потрапили до ямників. А. О. Щепинський складні стели пов’язував з кемі-обинцями, а прості, примітивні — з ямним населенням. Існують і інші гіпотези, але попри певні розбіжності їх об’єднує загальний скептицизм щодо виготовлення стел ямним населенням і використання їх ямниками у культових цілях. До того ж складні культові споруди нижньомихайлівців типу кромлехів та крепід, а також виявлені за останні роки святилища із стовповими конструкціями біля курганів значною мірою говорять на користь такого скепсису, тим більше, що ямним племенам справді доводилося використовувати для перекриття могил частини кромлехів (плити, каміння) та крепід з більш давніх енеолітичних споруд. Відсутність зображень людини в камені спостерігається в східному ареалі проживання ямників між Доном та Волгою. Спроби ж пояснити це наявністю дерев’яних ідолів, що не збереглися, поки що не вдалося підтвердити фактичним матеріалом. Тому не викликає сумнівів, що традиція виготовлення антропоморфних стел була започаткована не племенами ямної культури, а більш давнім енеолітичним населенням, а значного поширення набула справді у нижньомихайлівців, від яких стели потрапили також до їхніх північних сусідів — квітянців. Причому у нижньомихайлівського населення традиція використання каменю зберігається навіть у місцях, віддалених від його природних виходів, на відміну від ямних племен. Незрозумілою залишається також належність стел кемі-обинському населенню, оскільки вони не відрізнялися від тих, що зафіксовані у ямників, тобто на перекритті. Зв’язки з Кавказом також не могли суттєво вплинути на монументальну скульптуру степовиків, оскільки для доби енеоліту та ранньої бронзи ні у майкопців, ні у населення дольменної культури не відзначене поширення антропоморфних скульптур.