Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Як бачимо, кожна з груп енеолітичного населення дотримувалася досить стійких канонів при похованні одноплемінників, що і фіксують археологічні дослідження. Це, в свою чергу, свідчить не тільки про етнокультурні особливості скотарського населення, а й про суттєву різницю в царині духовної культури, світосприйняття окремих племен. Звичайно, нашому розумінню непідвладні всі етапи ритуалу, з поля нашого зору випадають підготовка померлого до похорону, поховальна процесія, цикли поминання, жертвоприношення тощо. Різницю ритуалів підкреслюють характер та якість інвентаря. Так, найбільш яскравий та багатий інвентар супроводжував елітні поховання скелянського населення. Це були високоякісні вироби з кременю, які ще, можливо, не були у вжитку, багаті мідні та черепашкові намиста, мідні браслети, скроневі підвіски, знаряддя праці, скіпетри тощо. Характерно, що у таких могилах не було посуду, що показово для стогівських та дереївських племен. Водночас населення, в генезі якого певну роль відігравали землеробські традиції, найчастіше супроводжувало померлих керамікою. Це видно у нижньомихайлівців та у мігрантів животилівсько-вовчанської групи. Найменш виразними щодо супроводжуючого інвентаря були рєпінські поховання, обмежуючись, як правило, одним, зрідка двома горщиками.

За доби ранньої бронзи нівелюється етнокультурна строкатість населення, встановлюється певна ритуальна уніфікованість, що вказує на загальну духовну єдність населення в межах ямної культурної спільності. Щоправда, ямне населення, порівняно з попередниками та сусідами, з погляду обрядовості було значно раціональнішим та прагматичнішим. Незважаючи на поширення курганних споруд, у ямників відсутні святилища, складні конструкції типу кромлехів, крепід. По суті, вони продовжують традиції того енеолітичного степового населення, яке дотримувалося досить обмеженого і найменш виразного зовні та щодо інвентаря ритуалу, який фіксується у стогівців та дереївців, а особливо у рєпінських племен. Ямне населення ховало своїх небіжчиків у прямокутних ямах, перекритих колодами або кам’яними плитами. Якщо поховання впускалося в уже існуючий курган, для перекриття робилися спеціальні виступи, після чого верхня частина засипалася, а камера з померлим залишалася вільною від землі. Небіжчиків ховали у зібганому положенні на спині та на боці. Часто ямні поховання утворювали цілі могильники в курганах, впускні поховання в яких розміщувалися по колу на периферії насипу. Тіла померлих, здебільшого обличчя, кисті, стопи, фарбували в червоний колір. Дно ям укривали підстілками з очерету, кори, трави, гілок дерев, шкірами або плетеними циновками.