Сестри Річинські. (Книга перша)
- Автор: Вильде Ирина
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «Сестри Річинські. (Книга перша)». Краткое содержание книги:
Оця блаженна, несвідома гримаса, яку Суліман сприйняв за усмішку, прогнала останнє вагання. Він наліг на Нелю тягарем свого тіла і почав м'яти та цілувати з таким шаленством, наче збирався подерти її на шматочки, а потім пожерти один за одним.
Не пам'ятав, але, видко, боляче вкусив її, бо Неля скрикнула, відкрила притомні очі і тут же закотила повіки, втрачаючи свідомість.
Не помічаючи нічого, Суліман і далі цілував і гриз її, поки відчув, що її тіло холодне. Це зразу витверезило його. Глянув на Нелине обличчя, і сам мало не зомлів. Губи її посиніли, а тіло почало випру жуватись, як при конвульсіях. Суліман вмить здогадався, що сталося: вона опритомніла від фізичного болю і, усвідомивши ситуацію, зомліла.
Сулімана пройняв панічний страх. Але, не будучи певним, чи ця непритомність — наслідок її короткохвилевої свідомості чи згубне діяння надмірної дози настойки, він з остраху втратив голову. Кинувся до кухні по відро з водою, хоч на столі стояв графин води, і збризнув нею Нелине обличчя. Вода скотилася сухими кульками, наче по брилі воску. Згадав, що десь у матері повинен бути нашатирний спирт. Ошалілий від переляку, замість того, щоб шукати його в тумбочці з медикаментами, почав ритись у буфеті з посудом. Розбив якесь скло, покалічив руку, і лише вигляд крові охолодив його. Кинувся до тумбочки з ліками й знайшов там нашатир.
Неля справляла враження напівживої істоти, з якої утікають рештки життя. Суліман підніс їй під ніс пляшечку з нашатирем. Ворухнула головою. Суліман (рука кривавила вже й через хустину) силоміць розтулив ложкою рота і влив їй в рот кілька крапель води. Неля проковтнула воду. Тоді Суліман ще раз підніс їй пляшечку до носа. Неля замотала декілька разів головою, що могло означати свідомий протест з її боку. Справді, до її мертвотно-жовтих губ почав повертатись природний колір. Неля відкрила очі. Чи пригадувала собі що-небудь з попереднього?
— Як почуваєте себе, Нелюська? — не насмілювався Суліман підійти близько до неї. — Я й не сподівався, такий рік на мене, що те вино так подіє на вас. Ви правду казали, що не п'єте, і я вже жалкую, що намовив вас. Ви дивіться, як я рятував вас, аж руку собі покалічив, — він вимушено усміхнувся. — Це був страх, не думайте! Ви не гнівайтесь, Нелюська, але я був змушений, ну, як при рятуванні життя, зняти з вас плаття і облити водою. Спасибі моїй мамі, що нашатир приберегла. Ну, ну! Перший візит — і така пригода. Як почуваєте себе, панно Нелюсю?
Неля прикрила подущиною груди.
— Вийдіть, Сулімане, я хочу привести себе до порядку.
Дурнувато посміхаючись, Суліман позадкував до дверей. Страх, що його пережив, бачачи те напівмертве тіло, близька можливість скандальної смерті в його домі і дальші її наслідки до такої міри охолодили Сулімана, що він бажав тільки одного: аби Неля чимскоріш покинула його дім.
Відчував тепер навіть щось на зразок вдячності до Нелі за те, що зомліла раніше, ніж він остаточно втратив голову.
«Ех, Суліман, Суліман, — погрозив сам собі, — треба було тобі, старий дурню, такого цуресу на свою голову?!»
Коли знову увійшов в кімнату, Неля кінчала зачісувати коси. Вона поводилася так, начеб його зовсім не було в кімнаті. Не кваплячись, очистила гребінь від волосся, закрутила ним кінці кіс, щоб не розпускались, обтрусила плечі від волосинок, підтягнула на грудях плаття, щоб не видно було з-під нього мокрої сорочки.
Суліман ламав руки, не наважуючись підійти ближче:
— Панно Нелюсю, я прошу пробачення. Ну, може, і я випив трішечки-трішечки надміру, ну і забувся, хто ви, а хто я. Але я вам нічого поганого не зробив, Нелюська. Аби мене бог скарав, коли говорю неправду. Я втратив трохи голову, але зараз опам'ятався, Нелюська. І я хочу, щоб ви простили мені, старому дурневі…
Неля стиснула губи. Вона дивилась повз нього, кам'яно-холодна, виразно домагаючись своєю позою, щоб уступився з дороги.
Суліман, ставши збоку, по-лакейськи відчинив їй двері.
Неля пройшла повз нього, наче привид. Суліман не вийшов за нею, а поплентався до канапи. Намацавши під собою томик псалмів Давида, він з звірячою ненавистю кинувся на книжку і розпотрошив її так, як це в дитинстві робив з видертими з гнізд писклятами.
Ольга, мала господиня, попала в тенета, з яких важко було виплутатись. Нездорова атмосфера в домі після смерті батька, підсилена безбожною побожністю Олени (мати покладалася на бога, як на близького родича, якому не личить відмовляти у її незліченних проханнях), збудженістю Нелі, тим більше нервовою, що ні з ким не розмовляла, а тільки снувала по кімнатах, як мара, містично настроювала й таку тверезу голову, як Ольга.