Сестри Річинські. (Книга перша)

Під час похорону він так настирливо попадався їй на очі (зрозуміло, що злочинця завжди тягне до його жертви!), що хоч ті очі були затягнені серпанком і не висихали від сліз, проте не могли не помітити і не запам'ятати його.

Видрукувавши ту плюгаву листівку, він маневрує так (у цьому Ольга не має жодного сумніву), щоб саме їй попала вона в руки. Це дає підстави припускати, що він уже давно крутиться біля їхнього дому, щоб використати відповідний момент. У своєму нахабстві він іде далі. Йому мало того, що Ольга власними очима прочитала той пасквіль на татка і священницький сан. Він надсилає до них свою матір. І знову фатум, щоб вона, Ольга, першою увійшла того ранку до кухні. Від його матері повинна була дізнатись Ольга, що він не тільки ненавидів покійного татка, але й погорджує ним, доказом чого є те, що гидує носити одяг покійного. Оце саме він і хотів сказати їм, Річинським. Для цього він не завагався використати, як знаряддя, рідну матір, бо Ольга більш ніж певна, що та простачка те тільки й знала, що її синові не сподобалося носити чужі недоноски.

На фоні цих подій навіть Мариня з наскрізь знайомої, можна сказати, прозорої стає темною, завуальованою тими своїми непевними знайомствами з такими, як мати того «типа».

Як довго триває знайомство Марині з матір'ю тамтого?..

На довершення всього, як грім серед ясного неба, виявилось, що Неля задумала постригтися в монашки. Чому? Яка причина? Звідки така раптова побожність у сестри-красуні? Ніхто не може видобути від неї й слова. Ольга починає підозрівати, що причина цього розпачливого кроку сестри пов'язана із злочинною діяльністю того «типа».

Ольга, що зі смертю батька з малої господині стала сестрою милосердя, піклуючись по змозі своїх сил про здоров'я і спокій всієї родини, розуміла, що їй, власне, судилося розправитись з тим «типом», який заповзявся мучити й переслідувати їхню родину.

Її моральний тягар ставав ще важчим, бо Ольга не могла ні з ким заговорити про те, що їй не давало спокою. Мама, Неля, ба навіть Зоня з своїми нервами належали до тих, що їх треба було оберігати, тобто тримати від них цю справу у таємниці. Катерина теж не могла бути надійним союзником. Вона, здавалося, зовсім втратила голову на пункті свого одруження. Все, що не стосувалося якимсь чином її й Безбородька, було для неї цілковито байдуже. Хіба що з однією Славою можна було б порадитись у цій справі, якби не те, що вона, в свою чергу, запаморочила собі голову квартирантом і ходить як п'яна.

Звичайно, найбільше вражала Ольгу в цій справі позиція самого стрийка Нестора. Він не тільки не підтримав Ольгу в її намірі боротися з «типом», але ще й проявив незрозумілу та непростиму в очах Ольги пасивність. Можна було подумати, що Нестор просто-напросто боїться зачіпатись з тією людиною. Нестор, який не раз в політичних дискусіях з татком весь комуністичний рух зводив до фрашки[140] до видумки, як він казав, «істеричок у штанах», тепер, коли йдеться про спокій і честь всієї родини, радить Олі здати позиції і краще не заводиться з тим індивідуумом.