Перспективи Української Революції
- Автор: Бандера Степан
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Год: Видавнича фірма «Відродження»
- ISBN: 966-538-059-1
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Перспективи Української Революції». Краткое содержание книги:
«В нашій Організації (особливо в низах) борються завзято проти «корита». Мають рацію, коли борються проти того, щоб наше членство стало «коритниками», але безглуздя тікати від платних посад і залишати їх КУКові. Коли ми будемо тікати від оплачуваних посад, то ми не зможемо провадити жодної організаційної роботи, бо поперше — ми тільки й матимемо в думці про хліб насушний, і подруге — не матимемо змоги рухатися. Візьмемо приклад з мене. По реформі, коли я перейшов мешкати до табору, наша таборова Рада дала мені посаду технічного секретаря у технічному відділі з платнею 100 марок. В таборовій Управі заведено опозицією так, що посідають посади з оплатою 150–300 марок».
Як бачимо, дві наведені цитати віддзеркалюють два протилежні становища пана Бобровського до того ж самого питання.
У поміщених статтях в «УС» 5. і 12. вересня ц. р. п. Ю. Бобровський, як з грамофонного диску, переспівує оклепані відступниками від ОУН фрази та з їхньою тенденцією провокації і денунціації. Бо що ж інше може мати на меті таке речення:
«Комуністичне і фашистське підпілля в демократичному світі обумовлено їх боротьбою за повалення демократичного світу. Для чого потрібне для ЗЧ ОУН «підпілля» в демократичному світі?»
Висновок простий: «підпілля» ЗЧ ОУН призначене для боротьби проти демократичного світу, поліція в різних країнах повинна це мати на увазі. Ось так п. Бобровський в газетній статті виразно написав те, що його теперішні майстри подавали «куди слід» тільки довірочними доносами. Чи не перестарався п. доцент?
Перейшовши на бік двійкарської групи ЗП, п. Бобровський намагається переконати читачів його статтей в тому, що розкол і диверсія двійкарів є позитивною дією реорганізації та селекції «найпроґресивнішого» членства, а група монополістів у ЗП УГВР є найкращим і єдино правдивим речником української визвольної політики. При цьому він з упертістю присвоює собі вигадані й повторювані наклепи «опозиції», ті самі, що їх він сам розкривав, відкидав і засуджував, напр., на II. Надзвичайній Конференції ЗЧ ОУН. Робити біле з чорного і навпаки, відповідно до коньюнктурної догідности — це спільна характеристична риса для всіх такого типу зміновіхівців. П. Бобровський називає таких людей «найпроґресивнішими» й інтелігенцією. Особливий, як на доцента, спосіб арґументації. П. Бобровський інтелігенцією називає таких людей, для яких немає в житті непорушних засад, у яких правда підмінюється діялектикою, характер — безхребетністю, вірність — продажністю, у яких найвищим досягненням інтелекту є вміння на ґрунті внутрішнього нігілізму переконливо заступати, на зміну, протилежні погляди на одні й ті самі речі. Якщо так розуміти, то погоджуємося з твердженням п. Бобровського, що для такої «най-проґресивнішої інтелігенції, закінченої і зростаючої» (за словами п. Ю. Б.) — в рядах ЗЧ ОУН немає місця і слава Богу, коли такі люди виявляються і залишають ці ряди. Натомість в ОУН і зокрема в ЗЧ залишається і прибуває до них така інтелігенція, яка плекає і втримує на високому рівні рівнорядно всі сили й вартості духа— віри, характеру й інтелекту, в якої «вірою», «знаю», «визнаю» і «чиню» ідуть однозгідно, по одній, прямій лінії.
Щоб проілюструвати ріжницю між тим, що п. Бобровський заступав попередньо, і теперішнім його писанням та переходом до двійкарів, зацитуємо уривок з його листа з 29 травня 1950. Ось вони:
«Крім цього, за цей час я до кінця продумав низку засадничих питань з нашої внутрішньої і зовнішньої політики. 1) Ми мало приділяємо уваги боротьбі за ясність і чіткість світоглядових та ідейно-політичних позицій нашої Організації.
а) В свій час підтримка, а тепер боротьба з…..(тут п. Бобровський наводить прізвища літератора й критика, які співпрацювали, чи й досі (один із них) співпрацюють з «Сучасною Україною» — прим. Редакції «Шляху Перемоги») і їм подібними, хоча вони, як були раніш, так є і тепер большевицькими аґентами і марксівськими диверсантами в духовій площині.
б) Толеранція світоглядово й ідейно-політично ворожих елементів у нашій Організації — Гришко, Рябишенко.
в) Відсутність світоглядової та ідейно-політичної чіткости в нашій пресі. Серія статтей в «Українському Самостійнику» автора П. Олежко є диверсією московського соціял-демократа. Я маю відповідь на цю серію статтей, але не знаю, де я буду її друкувати, бо в чужій пресі не хочу, а в своїй не пропустять. І все ж таки я цю відповідь надрукую».
Як виходить, тоді, в 1950 році, п. доц. Ю. Бобровський продумав низку засадничих питань до одного кінця, а тепер, чотири роки пізніше, передумав їх і додумався до іншого, якраз протилежного. Сьогодні разом із Н. Олежком п. Бобровський потягнувся (вживаємо вислову Ю. Б-кого) туди, де панує вплив Шерехів, Майстренків, і спрягається з Н. Олежком у роботі двійкарів. Яких же дальших вислідів треба очікувати від «продумування» паном доцентом засадничих питань, до яких то ще «кінців» він у них дійде?