Січеславщина (квадрологія)
- Автор: Чапленко Василий Кириллович
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Січеславщина (квадрологія)». Краткое содержание книги:
Сисой мовчав.
— Якщо ти чесний партієць, — знов обізвався Маркел, — то повинен негайно піти до ДПУ й заявити на нього...
— „До ДПУ?! — пройняв жах Раїну свідомість. — Ой Боже!"
Хотіл,а була зірватись і біігти до братів, щоб рятувати тепер найдорожчу для неї людину... за братів дорожчу. Але стрималась, прислухалась, уся обернута в слух.
— А як ти цього не зробиш, — загрозив Маркел, то я піду. Як чесний „комсомолець"...
— Облиш дурниці! — строго сказав Сисой. — Не твоє це діло.
— Як не моє? — гарячився Маркел. — Я „комсомолець" і повинен...
— Я сказав: облиш! — нагримав уже Сисой. — І знаєш, чому? Саміе тому, що в нього є щось із нашою сестрою. Я не дурніший за тебе і теж бачу... бачу, може, більше, ніж ти... Він уже майже вліз у нашу родину. Розумієш? Уже! І, знищивши його, ти знищиш і свою сестру... чи хоч поламаєш її життя. Не такий він красень, щоб якась дівчина летко від нього відмовилась! Моя помилка, може, в тому, що я його допустив у нашу родину. Якось випадково це вийшло... Випадково зустрів — і запросив. Таке з усяким може трипи-тись. А тепер уже пізно-. У всякому разі треба зачекати...
— Юринда! Не пізно! І я не буду чекати...
Тут уже Рая не втерпіла і, накинувши свій червоний шляфрок, з розпущеним по ньому лянним волоссям, з сльозами на очах, вискочила до світлиці. Накинулася гнівно на Маркела:
— Що ти за чортяка такий! Я все чула...
І була така очайдушна, з такою ненавистю в очах. При світлі лямпи-пухиря з-під стелі ті її очі стали наче темніші, як у кішки, зелені. Білі зубки хижо шкірились, як вона розтуляла губи. Аж Маркел мимохіть відступив від неї: такою ще ніколи її не бачив. Насуплював чорні, як у татарина, брови.
А Рая присікалась до нього:
— А сьогодні що ти йому сказав? Що Га? Думаєш, не знаю!
Тут вона завагалась, згадавши „Павлусеву" просьбу не казати про це, але слово вихопилось, і відступати було- вже ніяк. Та й Сисой зіацікавився цим. (Взагалі він зразу став по стороні сестри, насторожився, газету, що її тримав у руках, відклав на бік).
— А що ж він сказав? — спитався.
І Рая розповіла все, що знала від Павла, — те, як Маркел „не радий йому" залицятись до неї, його.сестри. І тепер уже замість гніву, сльози просто бризкали їй з очей, сльози болючої образи.
— Ну, знаєш, — скинув Сисой довірливо на Маркела очима, мідсним блиском їх засвітивши, — треба ж таки думати головою...
Бачивши таку виразну підтримку з боку старшого брата, Рая знов накинулася на Маркела, — сльози, гнів і обурення клекотіли в її голосі.
— І яке твоє діло до цього? Я ж не втручаюся в твої шури-мури з Фроською. І знай: якщо ти посмієш щось таке йому зробити, я або собі щось заподію, або... тобі... Пам'ятай це!
Маркел не витримав цього нападу, ухопив кепку — та з хати. А Рая впала на стілець, схилилася на спинку й голосно заридала. Ридала, як дитина, що її скривдила рідна мати, скидалася всім тілом від плачу. Сльози рясно котилися їй з очей, воц>а витирала їх рукавом шляфрона.
— Хай пам'ятає, — загрожувала крізь сльози Маркело-ві навздогін,¦— отакий бо... босовило...
Ця сцена так розхвилювала Сисоя, що він устав і заходив по хаті, йому було жаль сестри, хотілося підійти й погладити по голові, як дитину, щоб заспокоїти, але свідомість того, що Рая вже не дитина і що справа була не дитяча, стримали його. Він тільки торкнув ЇЇ за плече і мовив:
— Ну, годі! Годі плакати! Він нічого не зробить: я не дозволю.
— Я ж його лю...блю! — ридала невтішно дівчина.
— Кого? А! Знаю... і тому не дозволю...
— І ми хочемо побратися...
Це була новина для Сисоя, це було більше, ніж він думав. І він перепитав::
— Він тобі сказав про це?
— Сказав...
Сисой знов узяв ходити стурбовано по хаті: справа набирала поважного характеру. При таких даних треба вже не ,чекати", а навпаки — запобігати можливому лиху, треба якнайрішучіше поговорити з „тим дурнем"...
— ...Побратися, а той дурило...
Рая хотіла вже заспокоїтися, але, розтривожена, не могла. Почуття жалю й вибухи плачу знов і зноів вихоплювалися з її грудей. Та плакала вона вже не тільки через Маркела, а й через те, що її коханому, справді, загрожувала якась
страшна небезпека.
Сисой ходив по хаті, не знаючи, як заспокоїти розтривожену сестру. Морщив свої ріденькі брови, блимав повіками... Ухопився за цигарку, як за порадницю: закурив. І далі
ходив.
Раптом Рая сама перестала плакати і прямо спиталася
в Сисоя, чи то, справді, велика небезпека, що Перемітько — петлюрівець. І дивилася на брата мокрими від сліз очима з великою допитливістю — мовляв, як у вічі не вскочить! — щоб не тільки з його- слів, а з виразу очей зрозуміти правду. Сисой не зразу відповів. Ходив деякий час і мовчки думав. Рая не зводила з нього очей. Повторила питання: