Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
- Автор: Центкевич Аліна, Центкевич Чеслав
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Йосип Брояк
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море». Краткое содержание книги:
полярників-першопрохідців Фрітьофа Нансена (1861–1930) і Руала Амундсена (1872–1928), які
під час своїх героїчних, сповнених незвичайних пригод експедицій зробили ряд видатних
географічних і наукових відкриттів.
Та щораз частіше непокоїла Амундсена думка про Скотта. Антарктичне літо було в розпалі, судно «Терра Нова» мало б уже причалити до берегів Шостого континенту. Чому немає ніяких вістей про долю англійської експедиції? На всі ці питання ніхто не міг відповісти, мовчання не віщувало нічого доброго.
Тим часом банкетам і офіційним прийомам не було кінця; президенти товариств — і ті, хто був колись президентом, і ті, хто мав стати ним у майбутньому, — подовгу, кучеряво і помпезно говорили про заслуги Амундсена. Ніби хвилі океану, переливалися потоки однакових чи схожих слів. І, що найгірше, треба було відповідати на них, їздити на банкет у відкритому екіпажі, що повільно рухався по вулицях міст і містечок, усміхатися, дякувати за оберемки квітів, кланятися й вітати натовп людей, хоч від гримотіння духових оркестрів мало не лопалися барабанні перетинки. Усе це страшно стомлювало.
— Завтра вранці, пане капітане, ви проїдете через усе місто на заквітчаному вороному коні на чолі ескадрону наших юнаків. Духовий оркестр теж буде на конях — небувала сенсація! — заявив якось Амундсену один запопадливий імпресаріо. — У нашому місті живе багато вихідців із скандінавських країн, і, коли вони побачать вас у цій тріумфальній кавалькаді, зал увечері буде набитий.
— Це вже було занадто. Коли я сказав, що негайно від'їжджаю, замалим не дійшло до бійки, — з гумором розповідав пізніше Амундсен про цю неймовірну пропозицію.
«…Полярна трагедія… Капітан Роберт-Фольконе Скотт умер з голоду рік тому, повертаючись з Південного полюса, всього лише за сімдесят кілометрів від складу, в якому був великий запас продовольства. Рятувальна експедиція знайшла біля його останків щоденник подорожі, доведений до останнього дня… Всі учасники походу до полюса загинули… Повідомлення передано телеграфом з Нової Зеландії 12 лютого 1913 року…»
Амундсен зіжмакав газету й кинув її на перон. Отже, все-таки сталося!.. Всупереч усякій логіці він до останньої хвилини не припускав думки про загибель.
Протяжливий гудок паровоза повернув його до дійсності. Він скочив на приступку вагона. Не думав ні про що. Одним ривком відчинив вікно. В купе увірвався морозний вітер, сипонувши сніговим пилом з вершин Скелястих гір. Раптом зникли з очей запушені інеєм ліси й замість них постали високі гостроверхі гірські хребти Антарктиди, що переходили в сувору, жорстоку пустелю, яка поглинула Скотта.
Увечері в Амундсена знову був публічний виступ. Великий дослідник розповідав про Шостий коптинент, про трагічну долю англійської експедиції, учасники якої заплатили життям за свою мужність. Ніколи ще він так не підкреслював, які жорстокі були умови походу до полюса, як багато непередбачених небезпек чигає там на людину на кожному кроці. А перед його очима весь час стояли п'ять маленьких, загублених у білій пустелі постатей, що, грузнучи в снігу, змагаючись з шалепим вітром, уперто тягнуть важкі, надто важкі для них сани.
Урочистий банкет, влаштований Королівським географічним товариством у Лондоні на честь підкорювача Південного полюса, наближався до кінця. Після промови Амундсена слово взяв президент товариства, відомий політик лорд Керзон:
— Ми, англійці, не повинні ображатися на нашого норвезького гостя, носія найкращих традицій вікінгів, природжених завойовників і першовідкривачів, за те, що саме він здобув блискучу перемогу. Одначе я певен, що зараз, коли ми приймаємо його в себе, думки всіх, хто тут зібрався, звернені до капітана Скотта… Вітаючи капітана Амундсена, я хотів би водночас віддати належне собакам, цим справжнім друзям людини, без яких капітан ніколи не здобув би полюса. Тому я проголошую тост на честь собак!..
У залі запала тиша. Присутні були ошелешені. Ніколи ще в стінах цього старовинного палацу ніхто із хазяїв не міг собі дозволити так образити гостя.
— Образа була надто брутальна, щоб я вважав за потрібне відповідати на неї, — розповідав пізніше Амундсен Нансену. — Тим більше, що лорд Керзон підкреслив свій випад жестом руки, яким, видно, хотів стримати мене од відповіді. Тому я вдав, що не помітив ні його наміру образити мене, ні злостивих посмішок на деяких обличчях. Кожен мстить як уміє. Англійцям прикро, що вони досі недооцінювали ролі собак у полярних експедиціях.
— Благаю вас, капітане, не звертайте уваги на цю безтактність лорда. З ним це нерідко трапляється, — почув Амундсен за спиною шепіт одного англійського полярника. — Якби Скотт щасливо повернувся з полюса, він перший поздоровив би вас з чудовою організацією експедиції. Він ніколи не дозволив би собі такої грубої вихватки.