Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
- Автор: Центкевич Аліна, Центкевич Чеслав
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Йосип Брояк
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море». Краткое содержание книги:
полярників-першопрохідців Фрітьофа Нансена (1861–1930) і Руала Амундсена (1872–1928), які
під час своїх героїчних, сповнених незвичайних пригод експедицій зробили ряд видатних
географічних і наукових відкриттів.
— Невже це вам дошкуляє, Руале? Вам доведеться зазнати ще немало прикрощів. Хіба заздрість не зворотна сторона медалі слави? Я давно вам про це казав. Це ж абсурд: жоден народ, жодна людина не можуть претендувати на виключне право вивчати недосліджені території.
Обидва одночасно сягнули до табакерок і стали поволі набивати люльки.
— Скотт? — уже спокійніше говорив далі Руал. — За останніми повідомленнями, він вирушив до полюса на десять днів пізніше від мене. Чого він так затримався, не знаю, адже базу заклав значно раніше. Моторні сани підвели, ісландські поні гинули, як мухи, а собак він знехтував. Скотт вирушив з п'ятнадцятьма чоловіками. У них не було навіть хутряного одягу. На своєму шляху він заклав тільки один великий продовольчий склад, і надто далеко від кінцевого пункту подорожі — біля 79° південної широти. Це теж непростима безрозсудність. Ця величезна кавалькада проходила за день усього лише чотирнадцять-п'ятнадцять кілометрів, — вів далі Амундсен по-діловому, спокійно, але застиглі риси його обличчя свідчили про те, що спокій цей давався йому зусиллям волі. — Що ж тут іще можна сказати?
— Я побоююсь за нього, — посмутнівши, сказав Нансен. — Він же був у мене перед відплиттям у цю експедицію і вислухав мої поради, які я давав йому від щирого серця, але я знав, що він все одно не скористається з них. А кожен же з нас учиться, використовуючи досвід інших. Він упертий, непоступливий, у нього своя метода, і тільки в неї він вірить. Хоча б вона не підвела його! На полярних просторах мало лише запалу і відчайдушної сміливості. Досягнення Пірі й ваш успіх, капітане, ще раз довели, яку велику вагу має досвід і які саме якості перемагають.
— Надія невелика. — На Амундсеновому чолі пролягла глибока зморшка. — На Півночі відважна, досвідчена людина може протриматися порівняно довго, ви самі, професоре, це добре знаєте, але там, у цій мертвій пустелі Антарктиди, досить пройти мимо продовольчого складу, щоб опинитись у катастрофічному становищі.
— Не втрачатимем надії. Ще немає підстав припускати, що сталося найгірше. Почекаємо наступного літа… — зітхнув Нансен.
— Так, почекаємо.
— Яке щастя, що обидва полюси Землі вже відкрито! Може, тепер буде спокійніше, люди опам'ятаються й візьмуться до ґрунтовних досліджень, котрі принесли б науці більше користі. Які у вас плани? — запитав Нансен, помовчавши.
— «Фрам» я залишив у Південній Америці. Мені хотілося б, обігнувши мис Горн, зупинитися в Сан-Франціско. відремонтувати там судно і, навантаживши продовольство та спорядження на сім років, відплисти разом з командою, набраною в Норвегії, до Берінгової протоки. Ще цього року, щонайпізніше в майбутньому, думаю увійти в льоди на північ від Аляски і звідти почати дрейф.
Не без заздрощів вдивлявся Нансен у проясніле Руалове обличчя: воно одразу помолоділо, зникли зморшки, заблищали невеселі досі очі.
— Судячи з того, який небувало гучний прийом знову влаштували вам у Норвегії, салютуючи з гармат, ви, капітане, мабуть, уже не матимете великого клопоту із збором потрібних коштів. Я радий, що не помилився в вас, що ви не збираєтеся спочивати на лаврах. Такі люди, як ви, зупиняються на обраному шляху хіба тільки для того, щоб перевести дух, — сердечно мовив Нансен. — Якщо вам буде потрібна моя допомога, ви завжди можете розраховувати на мене. Норвежцям потрібні наукові відомості саме про Північний Льодовитий океан, що омиває наші береги. На жаль, останнім часом його дослідження припинилося. Світ захопився Шостим континентом. Усі знамениті полярники потяглися туди, як метелики до світла. Лише німецькі вчені Вегенер і Лауге-Кох ще перебувають в Арктиці. Датська експедиція Міккельсена безслідно щезла. На пошуки її вирушив Кнут Расмуссен. З Архангельська відплив до Берінгової протоки російський полярник Брусилов[36].
Я ТУТ НЕ ПОТРІБЕН, МІЙ ДІМ — АРКТИКА
«Арктика чекає…» — сказав Нансен, але як до неї ще далеко! Звідки ж узяти кошти на таку дорогу експедицію? Всупереч оптимістичним передбаченням Нансена, Амундсен більше ніж будь-коли відчував їх нестачу. Експедиція до Південного полюса поглинула величезну суму. Самої тільки слави і популярності не вистачало для покриття боргів. Як роздобути грошей? За допомогою преси, інтерв'ю? Це йому вже набридло. Він не раз обурювався, читаючи описи, якими репортери заповнювали газетні шпальти, витягуючи на денне світло найрізноманітніші подробиці з його життя. Особливо неприємні були йому псевдоромантичні вигадки про страхіття Білого континенту та про «героя, що поспішає серед безмежних просторів білих крижаних пустель за величезною зграєю диких ескімоських собак».
36
Брусилов Георгій Львович — російський полярник. Загинув під час арктичної експедиції, яка в 1912 році на шхуні «Св. Анна» вирушила в подорож з метою пройти з Атлантичного в Тихий океан вздовж берегів Сибіру. Біля півострова Ямал судно полонили льоди, і вопо пропало безвісти.