Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море

Після бурі оплесків Амундсена засипали запитаннями. Охоче відповідаючи на них, він нишком зиркав на годинник. За годину треба вже їхати до іншого міста. Там перед виступом під його наглядом встановлювали епідіаскоп і кіноапарат — новітні на той час досягнення техніки, а ввечері він надівав візитку і вже новій аудиторії розповідав про те, що бачив, що пережив і що збирається здійснити в майбутньому.

І так день у день, вечір за вечором. Нові люди, нові міста — і скрізь ті самі слова, поздоровлення, почесті. У Парижі він був удостоєний величезної зірки — ордена Почесного Легіону і виступив на урочистому прийомі в Сорбонні. В Берліні імператор Вільгельм II прикрасив його груди стрічкою капітана першого рангу, у Відні його нагороджував імператор Франц-Йосиф, у Лондоні — знову медалі, відзнаки Королівського географічного товариства, а потім лекції, доповіді. Далі — Копенгаген, Стокгольм, Гамбург, Амстердам, Роттердам, Рим, Петербург, де імператор Микола II особисто вручив підкорювачеві Південного полюса найвищу державну нагороду Російської імперії.

В жодному місті не було такого залу, який міг би вмістити всіх охочих побачити Амундсена. Не тільки науковці, але й прості смертні прагнули познайомитися з романтичною пригодою, що не могла випасти на їхню долю, і на власні очі побачити людину, котра нічого не боїться. Багатьом хотілося мати тему для розповідей у колі своїх знайомих, а дами вважали просто неприпустимим не побачити і не почути таку знаменитість.

У залі Варшавської філармонії, де відбувався двохсотий виступ Амундсена, великого полярника відрекомендував публіці його товариш по зимівлі на «Бельжіці» професор Антоній Болеслав Домбровський.

«…Нас пройняв якийсь дрож, коли на екрані з'явився прапор, піднятий там, на полюсі, а перед прапором купка звитяжців з непокритими головами, з обличчями, посіченими крижаним вітром… Так Амундсен підкорював Антарктиду!» — писав пізніше Домбровський у книзі «Полярні мученики».

Наступного дня, коли у «Варшавському кур'єрі» з'явився захоплений репортаж про зустріч з великим норвежцем, Амундсен уже від'їжджав у дальшу путь. Він безпорадно розводив руками, коли його хотіли затримати ще погостювати, і запевняв, що мусить поспішати. Ніхто, звісно, не розумів причини цього неймовірного поспіху, та хіба ж можна було всім пояснити, що стоянка «Фрама» в Буенос-Айресі дуже дорого коштує, а гонорару за видання спогадів про антарктичну експедицію під назвою «Південний полюс», одразу ж перекладених кільканадцятьма мовами, не вистачало на покриття всіх видатків та величезних боргів. А про те, щоб виділити щось із цієї суми на нову експедицію, годі було й думати.

Після Європи настала черга Сполучених Штатів Америки. І знову нагороди у Вашінгтоні, виступи в Нью-Йорку. Далі шлях пролягав через усю Америку — від атлантичного узбережжя до Тихого океану. І всюди тріумф, всюди визнання і слава.