Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море

— Ого, ще й як відаю. Зі страхом я познайомився давно, навіть сам не пригадую коли. Хіба я дерев'яний, щоб не боятися? Не раз страх хапав мене за горло, душив, паралізував рухи! — Амундсен поблажливо усміхнувся, помітивши розчарування в голубих очах. — І зовсім цього не соромлюсь. Важливіше, пробачте, інше: вміти перемагати страх! Мені дуже прикро, якщо я не виправдав ваших сподівань, але я завжди кажу правду, такий я вже є.

— Дорогий капітане, — кокетуючи, запитала іншим разом якась усипана діамантами дама, — що б ви робили, якби ви і ваші собаки опинилися перед загрозою голодної смерті?

Руал якусь хвильку стояв мовчки, задивившись на райдужну гру барв її намиста, потім перевів погляд на розкішно оздоблені коштовними самоцвітами браслети, на сережки з кетягами брильянтів, що мерехтіли неспокійним блиском. «Того, що носить на собі ця жіночка, вистачило б, мабуть, на дві експедиції», — майнула у нього думка.

— Я з'їв би, дорога пані, псів, щоб вони не зжерли мене ще раніше, — відповів він коротко.

І, цілком зрозуміло, ворогів у нього на одного ставало більше. А їх і так не бракувало. Він холодним поглядом проймав одного, другого, що улещували його банальними компліментами, і ті відходили, збайдужілі.

— Гордун! — казали про нього. — Все йому мало.

Йшов він вулицею, чи зупинявся біля вітрини книгарні, або ж, що траплялося рідше, заходив до якогось бару — ніде не мав і хвилини спокою. Люди, забачивши його, уривали розмову, торкали одне одного ліктями, а сміливіші підходили, щоб сказати, як вони гордяться його перемогою. Але ніхто з його шанувальників не міг зрозуміти, чому він з такою поспішністю переводив розмову на інше — на необхідність готувати нову експедицію. Невже уславлений полярник не хотів побути на батьківщині? Невже для нього нічого не існувало, крім полярних просторів? Чому він не обзавівся домівкою, як Нансен? Не одна норвежка була б щаслива поєднати свою долю з людиною, що уславила на весь світ їхню батьківщину. Амундсеном не переставали захоплюватися, але в ставленні до нього не було тієї палкої, задушевної приязні, якою співвітчизники обдаровували великого Нансена.

Не знаходив Амундсен підтримки і в фінансових колах та серед товстосумів. Досить було йому почати розмову про свою нову експедицію, як на люб'язних обличчях з'являлася маска холодної байдужості.

Вагався Амундсен недовго. Цілий світ — і Європа, і Америка — хотіли бачити великого Амундсена — завойовника неприступного Південного полюса. «Якщо мої задуми не дістали підтримки на батьківщині, — занотував він у щоденнику, — то я добуду кошти на експедицію за кордоном». Важка праця заради досягнення поставленої мети його не лякала, але йому ставало прикро на думку, що доведеться розповідати про свої переживання юрбам чужих людей, втаємничувати їх у свої плани, — власне, продавати свою перемогу. Цього він ніколи не вмів робити[37].