Крига. Частини ІII–ІV

— Побєдоносцев…

— Про нього — ніхто не знає. Але Зєль, кгр, кгр, — думаєте, чому його називають Янголом? — Пруссак поводив рукою у рукавиці туди й сюди через хмару тьмітлистої пари, ріжучи-тнучи її, мов ножем. — Оскопление зробило його янголом!

— Ви кажете, кгр, що він євнух?

— Вихолощений! Кастрований під царською печаттю. — Ріжучи-тнучи, махнув він знову. — Яйця й член, всё. Жінкам груди також припалюють, до кісток.

— Ви думали, — захлинулося морозом, — що я б погодився, щоб мені…

— Ба! Ви б самі це собі зробили.

— Кгр!

— Тож власне, — слід мені вам дати протиотрути, перш ніж ви так замерзнете. — Фон Азенгоф виринув із чергової сутіні з іронічною, кусючою гримасою. — Мій добрий учинок на цей місяць!

Гузар басисто розреготався.

Виїхалося на кригу річки, Анґари, чи якогось її рукава або притоки. Після двох поворотів палац і його світло-тьмітло, феєрверки-фріртверки, веселки й затемнення сховалися за схилами льоду, за шерегами закрижанілих дерев, укритих кожухом іскристого снігу. Руслом ріки — зимняком — можна було їхати швидше, то був головний тракт, по дорозі на бал також скористалося закрижанілою Анґарою. Візники ляскали батогами, п’яний буржуй із перших саней кинув у Місяць пляшкою, хтось у других санях, у свою чергу, хотів кинути в нього, порив вітру його штовхнув, він не поцілив, поцілив в оленя, запряг хитнувся убік, хитнувся в інший, почалися дикі слаломи на білій гладіні, панове вили в небо, мов вовки, хутко хрипнучи, єдина девочка, викрадена з балу, за компанію пищала сопрано, отож, буржуй підвівся з-під хутра й, перегнувшись через спинку саней, дотягнувся до лампи ззаду возу, замінивши її миттю на велику дзеркальну лампу із кріовуглецевим ґнотом, відтак перший і другий запряг в’їхали враз у клубочення тіней і світіней, від яких тваринам переплуталися напрямки світу, й кавалькада розсипалася на п’ять боків; замість північних оленів бігли по чорно-білій поверхні калікуваті неґативи північних оленів; замість дерев стояли в тайзі неоковирні залізні бур’яни; лід перетворився на розжарену пітьму, на потік вугільної лави; люди-тіні, подірявлені світінями, немов пропалені паперові витинанки, гнулися на вітрі, розсипаючись у гонитві на confetti снігу-кіптяви. Небо пояснішало, Місяць потьмянів, ніч перевернулася навиворіт. Гуляй, гул-ляй, гу-у-уляй! Пекельний санний потяг мчав крізь Країну Темряви.