Сестри Річинські. (Книга перша)
- Автор: Вильде Ирина
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «Сестри Річинські. (Книга перша)». Краткое содержание книги:
Суліманові подобалась Рифка. Точніше, подобалась його очам. Мала алебастрове тіло. Таке, як він бачив тільки на карточках, що їх продають з-під поли. Можна було поставити її десь у залі, і коли б не чорні, аж сині коси, її важали б за мармур найкращого гатунку.
Рифка була прекрасна, але ніколи не могла бути близькою його серцю, бо в ньому, як прокляття, день і ніч стояла Неля Річинська. Але ніколи він не дав цього пізнати, навіть відчути Рифці. Він поводився з нею так, наче справді кохав її. Говорив їй всі оті милі слова, які повинен говорити красивій жінці закоханий чоловік. Прикидався таким закоханим, що всі заздрили Рифці. І ніхто не догадувався, що, навіть цілуючи Рифку, він заплющував очі, аби мати в уяві кого іншого…
«Чому саме вона? — запитував себе мільйон разів і завжди одержував смішну, безглузду відповідь: — Бо вона є вона».
Тільки покійний Аркадій міг би сказати, скільки разів у тому чи іншому ділі Суліман ненадійно ішов йому на уступки тільки для того, щоб створити собі нагоду бувати в домі Річинських.
Хіба не було так, що Рифка будила його серед ночі тому, що він плакав крізь сон? Часто снилося йому, що іде чужим містом поруч з Нелею і раптом його кохана зникає…
Часом думав: як буде в мене син, то це з часом минеться… Але сина не було. Тому, мабуть, і це не зникало. Тоді постала в ньому прихована злість на Рифку: чому не може подарувати йому сина? Чому не має стільки сили в собі, щоб обкрутити його довкола свого пальця? Чому не має стільки чар, щоб зробити його рабом своїм?
Проте і через Рифку довелось йому пережити.
Одного дня Суліман, замість Рифки, застав у кімнаті її листа на столі. Нерозумними, що тільки розізлили його, словами просила пробачення і повідомляла при тому, що вона «пішла за голосом серця», тобто, в перекладі на звичайну мову, втекла з якимось Робертом.
Суліман довго не міг пригадати, кого вона могла називати Робертом. Нарешті пригадав. Був то офіцерина, пияк, морфініст і шантажист, якому він колись позичав гроші під проценти.
Кінець кінцем сталось так, як передбачав Суліман: Роберт покинув Рифку, як тільки її покинули гроші, влаштувавши її перед тим в одному з варшавських публічних домів. Саме звідти написала вона до Сулімана. Був то цинічний лист вуличної дівки. Запрошувала свого чоловіка до себе в гості і ще щось в тому стилі…
— Нема в мене більше жінки! — сказав собі Суліман і дальшим знайомим з повним переконанням казав, що він удівець.
Ця символічна смерть Рифки тільки підсилила його нездорові почуття до Нелі. Мав тепер тільки її одну не лише в серці, але й в полі свого зору.
— Ти, Сулімане, старий ідіот, — говорив собі вголос, не раз вертаючись уночі з-під вікон будинку на вулиці Куліша. Але за кілька днів знову робив якусь дурницю, щоб бути поблизу, часто не маючи змоги побачити її, тієї дівчини. Був здатний на все, аби тільки мати можливість будь-яким способом наблизитись до Нелі Річинської, хоч би дихати її повітрям. Була його своєрідним божевіллям.
Неля прийшла до Сулімана на кілька хвилин раніше назначеної години. Перед низькою, з кривими вікнами хатиною, хоч і помальованою у веселий рожевий колір, сиділи дві старі єврейки. Одна схожа була на наряджену ляльку: така була нагладжена, крохмально-пишна, у ясних, таких не відповідних до віку, ситцевих спідницях.
До неї і звернулася Неля з запитанням, чи тут живе Суліман. Старенька лялька звелася з табуретки і дрібним кроком, шелестячи накрохмаленими спідницями, повела Нелю через сінці, де неможливо тхнуло риб'ячими потрухами, у якусь вузьку подовгасту кімнату. Тут показала їй на двері ліворуч, а сама покотилася до виходу.
Неля, на яку вся ця обстановка зробила дуже неприємне враження, делікатно постукала не в двері, які не були замкнені, а в одвірок.
У відповідь двері широко відчинились. Неля, яка попала в ще темнішу кімнату, ніж попередня, зробила кілька кроків від порога обережно, наче по трясовині.