Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море

— «Напевне, шлях Амундсена до Північного полюса пролягає через Південний», — пояснював я всім, коли з Мадейри надійшло повідомлення, що ви несподівано змінили свій курс на сто вісімдесят градусів.

Нансен жестом запросив Амундсена, який усе ще стояв посеред кімнати, сісти.

— Не будемо більше говорити про це, капітане, — урвав Нансен мову гостя, коли той почав, було, вибачатися й виправдовуватися. — Може, ви навіть і правильно вчинили тоді, не попередивши мене про зміну своїх планів. Я не певен, що два роки тому зрозумів би ваші аргументи і не намагався б відрадити вас від цього, на перший погляд, нерозважливого вчинку. Часто залізна логіка дії видається спочатку парадоксом. А втім, не треба повертатися до минулого.

Амундсен полегшено зітхнув. У словах Нансена він почув відповідь на болюче питання, яке давно вже мучило його. Він боявся цієї зустрічі й весь час з тривогою думав про неї відтоді, як два роки тому відплив від берегів Норвегії. І тепер його сповнювало почуття безмежної вдячності Фрітьофові, який усе зрозумів, вибачив і боронив його від нападок заздрісників…

«Він усе такий же, як і був, — справедливий і дбайливий. Тільки дуже постарів», — відзначив у думці Амундсен, дивлячись на побілілі скроні Нансена, на сумне, з виразом глибокої скорботи обличчя. Він знав причину цієї зміни: тяжким ударом після втрати Єви була для Фрітьофа смерть його коханого сина. Нелегка доля випала великому Нансену.

— Що ж, капітане, привезли ви з Шостого континенту, крім слави, звичайно? Які наукові матеріали? — запитав Нансен, і в гостя зовсім одлягло од серця.

Стисло, але дуже точно Амундсен розповів про зібрані експедицією відомості: про метеорологічні, магнетичні й гравіметричні спостереження, нанесені на карту нововідкриті обшири й, нарешті, про труднощі та несподіванки подорожі до полюса.

— Вони не заскочили мене зненацька, — вів далі Амундсен, — Я старався бути готовим до всього, хоч би що трапилося, надавав ваги навіть дрібницям і завжди передбачав найгірше. Ви, професоре, перший навчили мене, що на шляху до перемоги дрібниць не буває. Я ще раз втілив у життя ваш принцип: «Усе підготувати, все передбачити, нічого не залишати напризволяще і, коли настапе вирішальний момент, не відступати ні перед чим». Дехто міг би закинути мені, що я виявив надмірну пересторогу, позначаючи склади і закладаючи в них багато провіанту й палива. Але саме це дало можливість нам уціліти. Ніхто не хворів, ми жодного разу не пошкодували, що серед нас не було лікаря[35]. Я не знаходжу слів, щоб висловити вдячність своїм товаришам. Я хотів би ще не раз вирушити з ними в мандрівку, і, що найважливіше, — вони також прагнуть цього.

Нансен уважно слухав, час від часу питаючи про щось. Мовчав він чи говорив, погляд його спокійних очей весь час був зосереджений на Амундсені. Цей горбкуватий ніс, який тепер ще дужче видавався вперед на схудлому, поораному зморшками суворому обличчі, цей уважний сміливий погляд надавали Руалові більше ніж будь-коли схожості з хижим орлом. «Антарктида наклала на нього свій відбиток», — подумав Нансен.

— А Скотт? — поставив він нарешті питання, яке давно вже в обох крутилося на язиці.

У кабінеті запала тиша.

— Кажуть, що я не повинен був ставати йому на дорозі, що я вчинив неправильно, — вимовив Амундсен з хвилюванням, якого навіть не приховував, і обличчя його спохмурніло. — Не знаю, чи ви бачили, що пишуть англійці, як брешуть. — Він нервово витягнув з кишені зім'яті газетні вирізки. — «Амундсен повідомляє, що Скотт — на полюсі. Отже, англієць досягнув полюса перший». Це пише «Дейлі експрес». А «Таймс», довідавшись про мою перемогу, вмістила ось таку замітку: «Не виключено, що норвежець дістався до полюса, але побачив, що його випередив англійський суперник. Очевидно, він переоцінив свої можливості й одстав од Скотта». Звідки вони беруть такі нісенітниці? Що ви на це скажете, професоре?