Рукопис, знайдений у Сараґосі
- Автор: Потоцкий Ян
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-411-8
- Переводчик: Виктор Дмитрук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Рукопис, знайдений у Сараґосі». Краткое содержание книги:
Народ тут же став напирати з усіх боків, і незабаром я вже обміняв половину свого золота. Наші слуги весь час забирали й відносили срібло, тому всі думали, що я наторгував усього лиш двадцять п’ять чи тридцять тисяч сестерцій. Усе йшло прекрасно, і я б неодмінно подвоїв маєток Седекії, але тут прийшов якийсь фарисей сповістити нам…
Коли Вічний Жид дійшов до цього місця своєї розповіді, він обернувся до Уседи і сказав:
— Могутніший за тебе кабаліст кличе мене деінде.
— Схоже, — відповів кабаліст, — що ти не хочеш розповісти нам про крик, який здійнявся в храмі, і про стусани, які ти дістав.
— Старець з гори Лівану кличе мене, — сказав Вічний Жид і зник з наших очей.
Відверто скажу, що мене це не дуже засмутило, і я зовсім не прагнув його повернення, бо підозрював, що чоловік цей — шахрай, який добре знає історію, і під виглядом власних пригод розповідає нам речі, яких ми не повинні слухати.
Тим часом ми прибули на місце ночівлі, і Ребека почала просити герцоґа, щоб той продовжив виклад своєї системи. Веласкес на мить замислився, після чого заговорив так:
— Учора я намагався з’ясувати вам первинні елементи волі й сказав, що воля передує думці. Далі ми збиралися поговорити про первинні елементи думки. Один з найглибших стародавніх філософів вказав нам істинний шлях, яким треба йти в метафізичних дослідженнях, а ті, котрі вважають, що до його відкриттів додали нові, на мою думку, не зробили жодного кроку вперед.
Вже задовго до Арістотеля слово «поняття», «ідея» означало у греків «образ», і звідси пішла назва: кумир — «ідол». Арістотель, добре розібравшись у своїх поняттях, побачив, що всі вони справді походять від образів, тобто від вражень, справлених на наші відчуття. Тут ми бачимо причину того, чому ґеній, навіть найбільш творчий, не в стані вигадати нічого нового. Творці міфології поєднали погруддя чоловіка з тулубом коня, тіло жінки з риб’ячим хвостом, у циклопів відняли одне око, Бріарею додали рук, але не вигадали нічого нового, оскільки це перевищує можливості людини. Від Арістотеля іде переконаність у тому, що в думці є тільки те, що спочатку пройшло через відчуття.
Однак за наших часів з’явилися філософи, які вважали себе значно глибшими й твердили:
— Ми визнаємо, що розум не міг би виробити в собі ніяких здібностей без посередництва почуттів, але коли ці здібності вже почнуть розвиватися, розум тоді може збагнути речі, які ніколи не проходили через відчуття, як, наприклад, простір, вічність або математичні твердження.
Признаюся, що я зовсім не схвалюю цієї нової теорії. Абстракція не здається мені нічим іншим, як просто відніманням. Якщо прагнеш абстрагувати, треба віднімати. Якщо я подумки відніму від моєї кімнати все, що в ній є, не виключаючи повітря, то в мене тоді залишиться чистий простір. Якщо я від певного проміжку часу відніму початок і кінець, то одержу поняття вічності. Якщо від мислячої істоти відніму тіло, матиму поняття про ангелів. Якщо я від ліній відніму подумки їх ширину і враховуватиму тільки їх довжину й обмежені ними поверхні, то отримаю аксіоми Евкліда. Якщо від людини відніму одне око й додам їй зросту, то матиму постать циклопа. Усе це образи, отримані за посередництвом відчуттів. Якщо нові мудреці запропонують мені хоч одну абстракцію, якої б я не зміг звести до віднімання, я готовий одразу стати їхнім учнем. Тим часом же триматимусь старого Арістотеля.
Слово «ідея», «поняття» («образ») не відноситься виключно до того, що діє на наш зір. Звук б’є по наших вухах і дає нам поняття, що належать відчуттю слуху. Зуби терпнуть у нас від цитрини, і ми в такий спосіб отримуємо поняття про кислоту.
Зверніть, однак, увагу, що наші відчуття здатні отримувати певні враження, навіть коли предмет знаходиться за межами їх досяжності. Як тільки нам нагадають про цитрину, наш рот від самого тільки цього слова наповнюється слиною, а зуби терпнуть. Пронизлива музика бринить у наших вухах, хоча оркестр давно вже замовк. За теперішнього рівня розвитку філософії ми ще не вміємо пояснити сну й марень, які в ньому бачимо, хоча й здогадуємося, що наші органи внаслідок відрухів, незалежних від нашої волі, перебувають під час сну в такому самому стані, в якому перебували під час сприйняття даного чуттєвого враження, тобто, інакше кажучи, під час отримання ідеї.
З цього також випливає, що поки ми ще не пішли далі у фізіологічних науках, то можемо вважати поняття враженнями, справленими на наш мозок, враженнями, які органи можуть отримувати — свідомо чи мимовільно — так само й за умови відсутності предмета. Зверніть увагу, що коли ми думаємо про предмет, який знаходиться за межами наших відчуттів, враження не таке яскраве, однак у гарячковому стані воно може бути таким же сильним, як те, що ми колись отримали за допомогою відчуттів.