Студії з української етнографії та антропології

Здіймання намітки з молодої. Частування медом.

Урочисті запросини тещі. Молодий ховається. Перезва. Весільна оргія. Танці та співи. Сороміцькі пісні ( Fescenninia ukrainienses). Права всіх мущин роду на молоду. Звичай молотити жито. Перезивки.

Після повороту додому молодих запрошують за стіл. Перед обідом або після обіду переводять церемонію, відому на Україні під назвою підгулювання молодої. Цебто її звеселення. Свекор довгою палицею здіймає з неї серпанок, іцо ним була покрита її голова в церкві. Він тричі помахує цим серпанком над головами всіх присутніх, а потім кладе його на велику пїчМ9, яка завше є у великій хаті у всіх українських селян. Після того приданки. цебто замужні жінки, що беруть участь у всіх весільних обрядах, які відбуваються після прийняття молодих у хаті молодого, співають:

Де ж ти, Мар’є, родилася?

Де ти чарів навчилася?

— В мене чари всі готові:

Біле личко, чорні брови.

(Чуб., Ni 1459).

На Полтавщині свекор бере палицю, нібито рушницю. І вдає, що цілиться в невістку. Гості питають його, чи він вміє добре стріляти. Він одповідає позитивно і, вдаючи, що кінцем палиці хоче досягти молодої, розбиває шибку у вікні, що біля нього сидить молода. Присутні висловлюють сумнів щодо його зручности, тоді він, щоб направити свою помилку, кінцем палиці здіймає серпанок з молодої та віддає його своїй жінціг60. У Боришполі, на Пол-тавщині, ролю мисливця грає дружко. «Ану, чн поможе мені бог цюю лисицю встрелити?» — каже він, удаючи, що націлюється своєю нібито рушницею на молоду, а потім здіймає з неї палицею серпанок, тричі помахає ним над головами молодих і віддає Його свекрусі. В описі шлюбу в XVIII столітті знаходимо доказ того, шо все це виконував тоді батько молодої, запитавши спершу в молодої, чи вона не сліпа г61. Щоб з’ясувати собі значення цього звичаю, який явно ідентичний зі звичаєм разбуливаніе.— здіймання серпан-ку,— у болгар (у них серпанок молодої здіймають девері [бояре українського весілля|, притому в болгар серпанок має бути потім закинутий в куші26ї. бо ж вся церемонія відбувається в садку), треба зазначити істотню ріжни-цю, що існує між покриванням голови молодої,— для того служить звичайне головне покриття молодиці,— та ритуальним її покриванням шлюбним серпанком. Звичайно ці дві речі змішують, і роблять це однаково широ і саме українське весілля, І українські етнографи-дослідники ї63. Дуже можливо, що вкриття молодиці І весільний серпанок принципіяльно було те саме; одно й друге були ритуальними аксесуарами весільної церемонії. Так само обидві

*■ Ibid . 578.

т Калииовскій. ор сії.. ХарьковскіЙ Сборнмкѵ III, 171. 172 Калинове ми. с»р. cit., Харьковскій Сборннкъ, III, 171 — 172.

*** Боевъ, Къ брачйому праву болгаръ. 46; Чолаковь. Бглгарскн народекъ сбориикъ, 21—26; Любеноеъ, Баба Era. 72. Маємо сліди таких самих звичаїв і ■ Великороси: V Этнографическій Сборник. СПБ., 1872, II, 23-24

** Велике число фактів щодо цієї теми знаходимо в часто в нас цитованій праці Сумиова, О свадебньіхъ обычаяхъ. ст. 157—161.

річі могли походити з того самого джерела, шо його можна було б відшукати в хмарах, як то роблять ріжні міфологічні гіпотези; але ми маємо до них дуже мало нахилу, бо занадто вже вони туманами повиті... Але явна річ, що протягом часу ці дві речі диференціювались, і кожна з них надбала своє особливе значення. Очіпок та біла намітка (тепер ТІ заміняє кольорова хустка), безперечно, зостаються ритуальними; вони становлять головне вкриття молодиці і мають закривати коротке волосся, що його обрізано згідно з весільним обрядом (це ще практикують і тепер), бо ж у всіх народів вважається великим соромом для молодиці показувати своє волосся. Цим вкриттям покривають голову молодої в певний момент шлюбного свята (зараз же після шлюбної одправи в церкві або иноді після реального доко-нання шлюбного єднання), і молола вже школи його не скидає. Весільний серпанок, навпаки, скидають після того, як він одіграв свою ролю у весільно му ритуалі. Серпанком вкривають молоду згідно з релігійним ритуалом (в церкві чи коло води); його вживають для того, щоб сховати молоду від поглядів молодого та цілої родннн. Молоду покривають серпанком вперше в її власній хаті, коли вона сідає на посаді, чекаючи на прибуття молодого, і це є цілком окремий акт од розплітання коси; потім молоду вдруге покривають серпанком, коли її везуть до хати молодого, де, після прибуття туди, серпанок викидають як непотрібну річ, бо молода вже реально ввійшла до своєї пової родини Більше того, ніколи не здіймають серпанку рукою, але завше палицею, начебто бояться доторкнутися до нього, а кидають його на піч або в кущі (у болгарів) як річ, що могла б спричинитись до нещастя гм. Оттак, здається нам, треба підходити до пояснення цього звичаю. Макс. Ковалевський 1ЬЬ, у своїй видатній праці про звичаєве право в осетинів, дає також опис весільних обрядів цього народу; у них один з бояр махає над головою молодої довгою паличкою, обмотаною на кінці серпанком чи білим перкалем, це — •янгол голови». Макс. Ковалевський наближає цей осетинський звичай до звичаю їхніх сусідів — сванетів, в яких махають над головою молодої кинжалами, ніби для того, щоб забити всіх невидимих демонів, що могли б увійти разом з молодою до хати молодого. Це пояснення цілком можна пристосувати і до українського обряду підгулювання, що йде в супроводі пісень про чари, як це ми вже наводили вище. Один факт, однак, зостається ще не з’ясований: чому в цьому першу ролю грає батько молодого, що під час усіх инших весільних обрядів, як і батько молодої, зостається в тіні, чому його иноді заміняє дружко, і чому це не сам староста, що в цілій процедурі весільного ритуалу грає дуже виразно зазначену ролю жерця? Чи не маємо ми тут відгомону права свекра на невістку, що ним і досі зловжи пають у Московській Русі (енпхачество)? Це право було дуже поширене н усіх диких народів та в тих, що не вийшли ще зі стадії варварства, а особливо в тих, де існує звичай женити недорослих ше хлопців з цілком дорослими дівчатами. Крім документа, що його ми вже цитували на перших сторінках цієї праці і в якому мн читали, що в старовинних руських слав'ян свекри зовсім не шанували своїх невісток, знаходимо також у Лазіцького прямі вказівки на те, що ці права мали ще силу й на Україні в XVI ст., хоч вони вже й набрали трохи лагідніших форм: «viri autem qui ex conjuge fato (uncta masculam sobolem susceperuni per saepe impuberi filio sponsam