Студії з української етнографії та антропології
- Автор: Вовк Федор Кондратьевич
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Студії з української етнографії та антропології». Краткое содержание книги:
(Максимович, № XVII).
В инших піснях допитуються у «нечесної» молодої, щоб вона призналась та сказала, з ким вона грішила до шлюбу: «чи з попом, чи з дяком, чи з піддячим, чи навіть... з собакою». Звертаючись до матері молодої, пісні пропонують їй не з’являтись до товариства:
Edelst, du Méril, op. dt., 167.
Walter K Kelly, Curiosities of indo-european tradition and folk lore, 292—294 m ^ °P- c*t'. 67. note 5.
Про значення цього символу див.: Потебня. Обьясменіе малорусскигь иародныхъ пѵенъ. Il, 9.
Та ходімо до плота.
Та роздеремо кота;
Занесемо під перину Та зробимо калину .
(Чуб., № 1361).
«Під сосною спала, шишка в ... впала; дівка крутилась, вертілась, дівкою бути перестала». (Чуб., № 1361).
Замість того, шоб урочисто покривати молоду очіпком та наміткою. їй співають:
Там на долині Пасла свині.
Мішком обгорнулась,
А ... застібнулась.
(Весілля у Галицькому повіті на Полтавщині).
Зовсім не видко тоді червоної барви. Замість корогви вішають иа ганку брудну ганчірку, а на стрісі хати ставлять старий помийний цебер без дна або зовсім негодяще колесо... Нарешті приходять до батьків «нечесної» молодої, співають їм дуже цинічні пісні, надягають їм на шию солом’яні хомути 2В1, а на голови — діряві відра, частують горілкою з дірявої чарки25ї.
Разом із тим мажуть двері та стіни сажею або дьогтем; словом, стараються всякими способами образити. Всього цього дотримували ще на початку XVII століття. У ті часи молодий міг навіть зректися свосї жінки, коли вона не могла дати доказів свого дівоцтва, хоч би вже вони й були повінчані у церквіг5э- Тепер, коли молода призналась у своєму гріху перед тим, як іти в комору, обмежуються тим, що не співають «добрих пісень» та тим, що червона барва зникає з весільного свята. Крім того, навіть у тому разі, коли брак дівоцтва сконстатовано вже після виходу молодих з комори, молода може просити вибачення у всіх присутніх, і звичайно її звільняють од усіх вищезазначених образ та кажуть їй на потіху: «Нехай тобі бог простить, не ти одна на світі... по цьому люде будуть» 2М. Коли в твердженні Чубинського, що ніби всі ці ганьблнві звичаї вже одійшли до царини переказів, і є певне прибільшення, то все-таки треба визнати, що Іх тепер додержують незвичайно рідко.
Після всіх цих щойно описаних обрядів молоду урочисто ведуть до церкви. щоб виконати над нею релігійний обряд виводу до церкви, а також щоб покрити її. Дружко та піддружі, діставши від старости благословення, кажуть боярам взяти весільну корогву та йти наперед. Сами вони йдуть за ними, несучи збанок з пивом або пляшку горілки, а також ритуальний хліб, що його призначено для священика. Далі йдуть у парі молоді, за ними за-мужні жінки, а на кінець, позаду всіх—музики.
Ідучи, співають пісень, що в них хвалять дівоцтво молодої та славлять той обряд, що має бути доконаний. «Наша молода, як повная рожа; вона втіха цілій родині». «Ми до церкви йдемо, подарунки несемо: жито й пшеницю, на щастя цілої нашої родини...» Коло церкви спиняються, а дружко з піддружим ідуть до священика та просять його перевести акт виводу. Прийнявши подарунки й діставши, крім того, ще трохи грошей, священик іде до церкви. У приділі священик читає перед молодими молитву, а потім бере їх за руки та виводить всередину в саму церкву. Там він читає молитву покривання голови та покриває молоду поверх намітки білим серпанком м Потім вони вертаються додому в тому самому порядку, проголошуючи в піснях, що вони у господа бога бѵлн, молилися богу, святій п’ятниці та святому
щ . О»
понеділку, «щоб провертів дірку» ,
Дуже цікаво, що в деяких місцевостях, коли немає близько церкви, цей обряд ідуть виконувати до криниці. Ідуть в тому самому порядку, як ми це зазначили, ставлять молодих поруч перед криницею і покривають їм голови рушником. Не скидаючи рушника, вони мусять умитись, потім утертись тим самим рушником, що ним вони були покриті; після того вертаються додому 2S7.
У лемків, у Галичині, молоді, умившись в річці, кидали туди дрібні гроші. Молода мусіла втиратись сорочкою свого чоловіка, а він — її сорочкою. Потім молодий брав молоду за руку І водив її туди й сюди по воді, після того молода набирала води й усі вертались додому. «Стародавність цього звичаю, каже Потебня,— безперечна. Існування його наприкінці XII століття було б засвідчене документально, якби вважати, шо слова, які ми читаємо в кінці «Правил митрополита Кирила»: «ми чули, що в околицях Новгороду ведуть молодих до водн, і ми забороняємо це»,— не є пізнішою вставкою» *5 .
m Кіі.іииойсніА, op. сії , ХдрьковскіА Сборннкк ПІ. і71.
ш О Грмша, Весілля в Галицькому noehi (Рукопис) ЧубиискіА. Трудьі эксп.. IV, № 1369 Цікаво зазначити, що в цій пісні, що ямне собою очевидний уривок стародавнього гімну, затримався вираз «провертіти*, то оказу* на коловоротииА рух: у величній літературі акт інтимного сливини іавше уподоблювався коловоротному рухові аглапі — знаряддя, що Аого вживали для здобування священного ногню способом верченни Дерев'яну частину цього знаряддя, а саме ту. що в ніА чинилось верченкя, наближали до жінки, а Другу, яка вертілась коловоротом,— до чоловіка (Rig-Vcda. Vil, І, І, та III, 29. І та 12).