Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 10

І ще багато дечого про Полу дізнався Грейм, розмовлявши з її тіткою. Про Філіпа Дестена, Полиного батька, місіс Талі могла розповідати без кінця. Він був найстарший з її братів, на багато років старший за неї саму, і малою вона обожнювала його. Віті мав натуру широку й свавільну — до такої міри широку й свавільну, що люди обмеженіші вбачали в тому навіженство. Життя його було сумішшю найзухваліших витівок і найшляхетніших вчинків. Завдяки такій натурі він кілька разів заіграшки здобував багатство під час великої золотої гарячки сорок дев’ятого року й так само легко втрачав його. Походив він з давнього новоанглійського роду, але один його прапрадід був француз, ще малим урятований з розбитого бурею корабля й вирослий серед фермерів-моряків узбережжя Мейну.

— І в кожному поколінні нашої родини хто-небудь один, тільки один, удається в того француза Дестена, — повідомила Грейма місіс Талі.— Філіп був таким французом у нашому поколінні, а Пола — у своєму, і вона дістала цей спадок повною мірою. Ернестіна й Лут їй наполовину сестри, та важко повірити, що в них є хоч крапля одної з нею крові. Того ж то Пола й не потрапила до цирку, а неминуче прибилась у Францію. Прапрадідова кров тягла її туди.

І про Полине перебування у Франції Грейм почув від місіс Талі чимало. Філіпові Дестену судилось умерти в такий час, коли фортуна повернулась до нього спиною. Його дочок позабирали до себе тітки. З Ернестіною й Лут, тоді ще маленькими, великої мороки їм не було. А от Пола, щб попала до тітки Марти, завдала їй чимало клопоту — «все через того француза».

— О, щодо чесності, відвертості, надійності, вірності вона справжня новоанглійка, — запевнила місіс Талі.— Навіть маленькою вона просто неспроможна була збрехати — хіба що вирятовуючи когось іншого. Отоді вже вся її ново-англійська порода ховалась, і вона брехала натхненно, достоту як колись її батько. І в нього було таке чарівливе поводження, і сміливість, і жвавість, і завжди сміх на устах. Тільки він був ще якийсь особливо гречний. Він усіх до себе прихиляв і робив своїми друзями, а вже як ні — то найлютішими ворогами. Байдужим до нього ніхто не міг лишатися. Хто з ним стикався, мусив або полюбити його, або зненавидіти. От щодо цього з Полою не так — може, тому, що вона жінка й не має чоловічого привілею кидатись із списом на вітряки. Я не знаю, чи має вона в цілому світі хоч одного ворога. Її всі люблять — опріч хіба тих жінок-хижачок, що заздрять їй через такого гарного чоловіка.

Ту хвилину у відчинене вікно долинув звідкись із-під довгої галереї Полин спів, і в голосі її, як завжди, бриніла та радісно-трепетна нотка, що Грейм ніколи потім не міг забути. А тоді Пола чогось зареготала, і місіс Талі всміхнулася до нього ії закивала головою.

— Ото сміється Філіп Дестен, — сказала вона, — і всі бабці та прабабці того француза, що його привезли з моря в Пенобскот, перевдягли в самоткану одежу і зразу повели до молитовні. Ви помітили, що як Пола засміється, то кожне неодмінно погляне на неї і всміхнеться теж? Із Філіпом було так самісінько.

Пола завжди палко любила музику, малювання, ліплення, — провадила місіс Талі.— Ще маленькою вона скрізь у домі й круг дому зоставляла за собою справжній слід із малюнків та фігурок, зроблених на чому попало і з чого попало — намальованих на клаптиках паперу, надряпаних на дощечках, виліплених із землі чи піску. Вона любила все, і все любило її. Вона ніколи не боялася тварин. Правда, вона завжди спинялась перед ними вражена, але не страхом — вона від природи удалася вразлива на красу. І на людей їй неодмінно треба було молитися — чи за їхню вроду, чи за великі діла. її й досі вражає усяка краса, все, що вона вподобає,— чи то чудове фортеп’яно, чи талановита картина, чи прегарний кінь, чи просто краєвид. Вона хотіла й сама щось робити, творити красу. Але їй не сила було вирішити, чому присвятити себе — музиці чи малюванню. Вже вчившися музики в найкращих учителів Бостона, вона раптом кинулась назад у малювання. А від малювання її знадила скульптура.