Українське письменство

Проте це було в 1914 році. Коли Семенко знов з’явився по революції 17-го року зі своїми «П’єро», він пішов в продаж вільно, без всякого опору з боку читача і книгаря, очевидно, реченці довершились, прийшли слушні часи.

В 1917—1918 рр. Семенко був уже не одинокий. Він стояв в лаві молодих поетів, що хотіли прищепити українській поезії новий зміст, спираючись на студії над російськими поетами. Тільки в той час, як Семенко читав Маяковського, другі, як Загул та Савченко, вивчали Бальмонта та символістів, треті, як Рильський, перейшовши Блока та Іннокентія Анненського, повертали до неореалізму та пушкініанства, четверті, як Тичина, читали все, щоб заховати його в собі, витягти з прочитаного мальовничі засоби, а потім все те на свій український лад переплавити у власній поезії.

Російська символічна поезія 1900-х та 1910-х рр. мала величезне значення для українських поетів. Вона поширила їх поетичний світогляд, перекинула їм містки до найновішої французької та німецької поезії (нарешті український поет в масі став віч-на-віч з першими джерелами). Вона ж поставила перед авторами і високі технічні вимоги. Питання метру і ритму, рими і асонансу якнайживіше починають інтересувати поетів. Коли в 1919 р. виникає товариство «Музаґет», при ньому зразу ж складається студія для обмірковування теоретичних і технічних питань мистецтва.

Число поетів, що виступили по 1917 році, досить велике і, на жаль, дозволяє тільки на групові характеристики.

Крайню ліву українського Парнасу займає під знаком футуризму Михайло Семенко. Лірик, не скупо обдарований від природи, він не вміє, проте, згущати своїх настроїв, не вміє плекати своїх творів в собі — «до дев’ятого року», як гіперболічно радив Горацій, а тому кожний окремий твір його нижче справжньої міри його таланту. Окремі щасливі образи й слова часто розпливаються у нього в потоках води. Під опікою Семенка, в тіні його манери, спочиває молодий автор Вол. Ярошенко. Трохи правіше стоять Вас. Еллан і Вас. Чумак, політична поезія котрих тільки іноді використовує прийоми футуризму. (До речі, у Чумака особиста лірика далеко цікавіша його «циклів соціального»!). Далі ми б поставили наших символістів: Я. Савченка, Д. Загула, Д. Дудар. Савченко — поет афектований, але сильний. «Огонь… Сонце…, а Савченко на ці гарячі й творчі стихії уперто накидає чорний серпанок. Джерела світла і життя виступають мертво і жовто на смертельно-чорному фоні» (Ніковський). Загул — прекрасний технік вірша, поет, що іноді сильно може озватися на злобу дня. До символізму його відносить друга його книжка «На грані», що вся трактує про «потусторонній світ», про «фантомність» людської творчості і вся якось обезбарвлює рухливий, многокольоровий околишній світ.