Контрольний укол
- Автор: Дубинин Иван
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Контрольний укол». Краткое содержание книги:
— Та я з ним якось мало стикаюся.
— Це правильно. Тримайся подалі від начальства — цілішим будеш. Хоча, сам розумієш, шефові треба догоджати. Посада у нього така. Того по блату треба покласти, тому ліки дефіцитні дістати. І якщо ти цьому заважатимеш, то це тобі так не минеться. Моя тобі порада: тихо роби свою справу і ні в що не втручайся. Але я бачу, ти хлопець не нахабний. Тебе тут хвалять… Гаразд, піду, а то раптом когось підвезли. Хоча я сказав медсестрам, де буду. Знайшли б, коли б потрібний був. Дякую за каву.
І Циркуль пішов. Нарешті, а то притомив уже своїми напученнями. Тут саме нагода з Вікторією поспілкуватися.
Моя медсестра сиділа за столиком, відзначала щось у листах призначень. Вона посміхнулася мені, коли я підійшов.
— Що там ще розповідав Вадим Миколайович?
— Нічого особливого. Як і всі, вчив мене життю. Розбалакався понад міру, щось на нього це не схоже. Отже, що ми маємо? — перейшов я до наших справ, підсідаючи на стілець збоку столу. — В палаті № 12а вбивають хворих, а коли я застукав на місці злочину Поліну Аркадіївну, її тут же прибирають спільники, щоб замести сліди.
— А може, все не так? — несміливо припустила Вікторія. — Просто в лікарні вмирають хворі люди, а п'яниця в припадку ревнощів убиває свою дружину. А вона виявляється медсестрою нашого відділення.
— Ти що мені не віриш?! А адреналін? А її поведінка тієї ночі? Ні, смерть Поліни Аркадіївни не випадкова! Та на це все й розраховано! Ти що хочеш, щоб у нас під носом орудувала зграя злочинців?
— А що ми можемо зробити?
— Що зробити? З'ясувати, хто з лікарів організував усе це й навіщо?
— А як?
— Стежитимемо за всіма! Я беру на себе Віктора Тихоновича, ти — Ігоря Петровича, а твоїй Світлані доручимо Надію Миколаївну. Треба з'ясувати, куди вони ходять, із ким зустрічаються, а якщо поталанить, то і про що говорять, ясно?
— Ясно.
— Згодна?
— Згодна.
Перші спільні дії не принесли очікуваних результатів. Враховуючи роз'єднаний графік роботи, наша «слідча група» змогла зібратися лише через два дні. Місцем зустрічі я вибрав міський парк. Це було зручно ще і тим, що після обговорення наших справ я планував погуляти з Вікою. І, напевно, зі Світланою, дівати її було нікуди.
Дівчата прийшли на секретну зустріч добре замаскованими під безтурботну молодь — були нарядно-красиві, особливо Віка: синя сукня, що обтягувала її гнучку фігурку, дуже їй пасувала. На Світлані була кремова кофта й світла спідниця, які ще більше повнили її й без того пухкеньку фігуру. Коротко підстрижене чорняве волосся робило округлим її застигле обличчя, на якому грала млосна усмішка. І була вона вся якась повільно-плавна.
— А що доповідати? — сказала дівчина у відповідь на моє прохання повідомити про результати спостереження. — Надія Миколаївна відразу після роботи попрямувала на зупинку. Я пішла за нею. Вона сіла в автобус і поїхала.
– І все?
— Все.
— Так, не густо. А на роботі що? З ким спілкувалася? Куди ходила?
— Ходила кудись. Я ж не можу слідом за нею йти, у мене робота.
— Та-ак, — сказав я, зрозумівши, що від такої помічниці буде мало пуття. — Ну а у тебе що? — обернувся я до Віки.
– Ігор Петрович, — діловито почала вона, — після обходу був в ординаторській, потім його викликали на консультацію в ЛОР-відділення. Кілька разів заходив до завідувача, щось говорив наший санітарці Єфросинії Василівні, хвилин п'ятнадцять був у кабінеті старшої медсестри. Після роботи я пішла за ним. Він зайшов у кафе, купив пива і сів за столиком на вулиці. Причому сів так, що йому було все видно.
— А ти?
— Я сховалася неподалік за кіоском і хвилин з двадцать спостерігала за ним.
— А потім?
— А потім… він мене помітив.
– І що?
– І покликав до себе.
– І ти пішла?
— А що мені залишалося робити? Я сказала йому, що чекала на подругу.
— А він?
— Нічого, — винувато промовила Віка, — посадовив мене поруч, купив морозива, кави. Я пиво не люблю. Так ми з ним посиділи з годинку.
Хоча розповідь Вікторії була докладнішою, але вона мені чомусь ще більше не сподобалась.
– І що він розповідав?
— Веселив мене смішними історіями.
— Про Поліну Аркадіївну згадував?
— Так, мигцем.
— А далі?
— Йому треба було доньку з садочка забирати. Він посадив мене на маршрутку. Все.
— Та-ак, — знову сказав я, — класні розвідники. Значить, зробимо ось як. З метою конспірації, ви міняєтеся місцями. Тепер Віка стежитиме за Надією Миколаївною, а ти, Світлано, — за Ігорем Петровичем. Зрозуміло?