Тільки разом
- Автор: Шевердіна Анастасія
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Любовно-фантастические романы
Электронная книга - «Тільки разом». Краткое содержание книги:
Друзі разом борються за нове життя в новому тілі, допомагаючи людям у нашому світі. Андрій відроджується до життя, забувши своє минуле, і Кет вирішує присвятити себе турботі про друга. Однак упоратися з відлюдькуватим геніальним вихованцем і своїми почуттями до нього «янголу-охоронцю» виявляється не так і просто. Особливо, коли на горизонті з’являються психіатр, який веде запеклу боротьбу з невидимою подругою Андрія, і наполеглива дівчина, що жадає його любові.
Юнак вдячно посміхнувся. Кет махнула рукою і зникла.
У пологовій палаті, як на Кет, було забагато люду. Медичний персонал бігав довкола породіллі, намагаючись зупинити кровотечу.
— Дитина! Де моя дитина? — слабким голосом запитала жінка.
— Естель, не бійтеся, усе добре! — лікар підніс до жінки новонародженого хлопчика, який захлинався від крику. — Дивіться, який красень!
Жінка посміхнулася малюку й обережно доторкнулася до голівки.
— Зараз ми ненадовго розлучимо вас! — попередив лікар. — Так має бути. Усе нормально!
Чоловік передав хлопчика медсестрі, яка віднесла малюка до кімнати, де на маленьких ліжечках лежали інші новонароджені. Коли медсестра вийшла, Кет схилилася над хлопчиком.
— Ой, Андрію, який ти малий і немічний! — засміялася Кет. — Ой-йой-йой, які крихітні пальчики! Який лисенький! Якби ти тільки себе бачив!
Малюк голосно плакав.
— Ну, ну, Андрію, ну що таке? Чого ти кричиш? — посміхалася хлопчику Кет. — У тебе вийшло! Ми молодці, Андрію! Не плач, друже! Усе буде добре!
Новонароджений на мить затих і завмер, потім знову захникав.
— Мій любий, мій маленький хлопчик, не плач! Кет поряд, Кет із тобою! Нічого не бійся, ми будемо разом! — шепотіла дівчина, роздивляючись крихітне личко. — Ти хороший, ти добрий хлопчик, ти будеш щасливим!
За кілька годин Естель відвідали чоловік і літня жінка.
— Доню, як ти? — кинулася з обіймами до Естель висока красива відвідувачка з елегантною зачіскою.
— Ірен, ви її задавите! — відтягнув тещу від блідої, кволої дружини невисокий міцний чоловік із темними кучерями. — Люба, тобі недобре?
— Ні, ні, усе прекрасно! — над силу посміхнулась Естель. — Леоне, зараз принесуть нашого хлопчика!
І дійсно, за кілька секунд двері відчинилися й медсестра принесла малюка. Слідом увійшла Кет.
Ірен і Леон обережно зазирнули до блакитного згортка.
— Який симпатичний! — посміхнулась Ірен. — Любий, він на тебе буде схожим!
Леон засміявся.
— Я думаю, його зватимуть Флорентин або Люсіан! — повідомила Естель.
— Що?! — здивувався Леон. — Хіба це серйозно, люба?! Що за вигадки?! Хлопчику потрібно дати насправді чоловіче ім’я!
— Яке, наприклад?!
— Арно, або Бернард, або Оберон!
— Ні! — рішуче заперечила Естель. — Я не хочу! Нехай Ноель!
— А от і ні! Його зватимуть Марком!
— Рафаелем! — Естель піднялася на подушках і зблідла ще сильніше.
— Франком! — почервонів Леон.
— Узагалі-то, у нього вже є ім’я! — сказала Кет, стоячи поряд із розгубленою Ірен. — Його звуть Андрієм!
— Емельєн!
— Стефан!
— Персиваль!
— Лорент!
— Андрій! Його звуть Андрієм! — закричала Кет, забуваючи, що довколишні її не чують.
Ірен раптом здригнулася, ніби від подуву холодного вітру.
— Його зватимуть Андре! — мовила жінка. — Андре — хороше ім’я!
Естель і Леон на мить замислилися.
— Добре! — зітхнула мати малюка. — Нехай по-вашому!
Леон кинув на Ірен швидкий колючий погляд і кивнув.
— От і добре! — підсумувала Кет. — Андре буде прекрасною людиною, можете мені повірити!
За кілька днів Естель та Андре повернулися додому. Разом із ними до будинку на вулиці Муфтар прибула й Кет.
Леон та Естель Леруа займали два поверхи в невеличкому охайному особнячку. Кет у помешканні подобалось усе — просторі кімнати, м’які килими, красиві різьблені меблі. Раніше дівчина лише здогадувалася, що люди можуть жити в таких чудових умовах, що, власне, люди гідні жити в таких умовах.
У кожного із членів родини була власна кімната. Маленький Леруа теж отримав невеличкі апартаменти поряд із спальнею батьків. У кімнаті стояли лише ліжечко та софа, на якій чергували батьки й бабуся.
Андре поводився добре. Малюк переважно спав, ледве ворушачи ніжками й ручками або плямкаючи рожевими, схожими на пуп’янку троянди, губками. Інколи він здригався уві сні, і Кет переживала, що хлопчику сниться щось неприємне із його колишнього життя.
Кет було незручно перед родиною Андре за свою невідступну присутність у них удома. Леруа не знали про її існування, і поводилися так, як зазвичай поводяться люди наодинці. Лише Ірен інколи зупинялася, роздивлялася довкола, дослухалася до звуків будинку і знизувала плечима.
Кет частенько думала над тим, чи не зловживає вона гостинністю дому на вулиці Муфтар. Звісно, вона могла б повернутись у той перпендикулярний вимір, де їй судилося відбувати покарання. Але чи може людина, якою б вона не була, обрати безмежну пустку, холодну мертву пустелю, замість чудового затишного будинку в центрі Парижу?! У Кет не вистачало душевних сил залишити маленького Леруа. Вона завжди мріяла про родину, про нормальну родину, де володарює доброта, увага, усепрощення і взаємодопомога. Дівчина спершу не вірила, що всі члени родини можуть бути здоровими, чистими як фізично, так і духовно. Щодня вона очікувала на біду. Кет здавалося, що не сьогодні-завтра Естель зрадить чоловіку, Ірен нап’ється до чортиків і розтрощить квартиру, а Леон втратить роботу, почне опускатися й бити дружину. Але дні йшли за днями, а Леруа як і завжди були веселими, здоровими і забезпеченими. Дівчина раділа, що їм із Андре випала ця родина. І вона пообіцяла самій собі докласти максимум зусиль для того, щоб усі Леруа були щасливими.