Тільки разом
- Автор: Шевердіна Анастасія
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Любовно-фантастические романы
Электронная книга - «Тільки разом». Краткое содержание книги:
Друзі разом борються за нове життя в новому тілі, допомагаючи людям у нашому світі. Андрій відроджується до життя, забувши своє минуле, і Кет вирішує присвятити себе турботі про друга. Однак упоратися з відлюдькуватим геніальним вихованцем і своїми почуттями до нього «янголу-охоронцю» виявляється не так і просто. Особливо, коли на горизонті з’являються психіатр, який веде запеклу боротьбу з невидимою подругою Андрія, і наполеглива дівчина, що жадає його любові.
— Але ж ти є! — скрикнув Андре.
— Андре, ти дорослий! Досить вигадок! — склав на грудях руки Леруа.
— Я існую, але вони мене не бачать! Вони переконані, що мене немає. І тому вони думають, що ти хворий! Подивися на Леона, який він сердитий! А Ірен! У неї трусяться руки від страху! Не поводься так зі своїми рідними, пожалій їх! Прикинься заради них, що мене немає!
Андре переводив наляканий погляд із батька на бабусю, з бабусі на подругу і знову на батька. Леон зітхнув, разом обм’як і обережно наблизився до Андре.
— Синку, вибач мені за мою поведінку! — м’яко мовив Леон, ніжно торкаючись щоки хлопця. — Можливо, я неправий! Я знаю, ми винуваті в тому, що коїться з тобою. Лікар сказав, уявних друзів вигадують діти нещасливі, обділені ласкою, увагою рідних. Пробач мені, будь ласка, що я так мало спілкуюся, граюся з тобою! Я виправлюсь, обіцяю! Ми будемо разом відпочивати у вихідні, будемо грати в теніс, плавати в басейні, дивитися кіно й відвідувати вистави!
— Але я не люблю теніс, басейни, кіно й вистави! — спохмурнів Андре.
— А що ти любиш? — запитав Леон.
— Книги!
— А нас із матір’ю? А бабусю?
— Я люблю вас, але…
— Але?! — на обличчя Леона впала тінь смутку. — Хіба тут можливі «але»?
— У мене є Кет!
Леон довго дивився на сина, кивав на знак мовчазної згоди із самим собою й нарешті залишив кімнату, не промовивши ні слова.
— Андре, як ти так можеш? — тихо запитала Ірен. У її очах стояли сльози. — Ти такий маленький і такий жорстокий!
— Я не жорстокий! — набурмосився хлопець. — Я просто кажу правду!
— Коли зникне Кет, хто у тебе залишиться? — сумно посміхнулась Ірен і відвернулася.
— Кет, ну Кет, чого вони?! — пошепки запитав Андре.
— Андре, не всім людям потрібна правда, — сказала Кет. — Але всім потрібна любов!
Андре кивнув і посміхнувся. Цього ж дня хлопець перепросив у батьків за вранішню сцену, пообіцяв поводитися чемно й запропонував відвідати театр.
Кет не полишала думка, що невдовзі вона втратить Андре. Дівчина вирішила, що до змін у їхньому житті треба починати готуватися заздалегідь. Коли Андре спав, Кет залишала його і блукала містом, спостерігаючи за далекими вогнями, за грою світла ліхтарів у листі дерев, за зірками в низькому, загазованому небі. Інколи вона підглядала за парами, які обіймалися й цілувалися на лавах у парку. Кет думала над тим, чи буде щастя у її прийдешньому житті — щастя без Андре. Так само буде плисти над містом ніч, і буятимуть квіти, і гратиме з якогось вікна тиха легка музика. Вона сидітиме в парку, цілуючись із приємним чоловіком. А Андре не буде. Не залишиться навіть згадки про нього.
Кет закривала очі, затуляла вуха й намагалася уявити себе без Андре. У суцільній темряві й тиші вона не була сама. Кет відчувала друга всередині себе, як людина відчуває серце. Невидима, непомітна в щоденному галопі, любов до нього пульсувала у її грудях і розносила по тілу життя.
Дівчина знову роздивлялася довкола й не йняли віри, що можна усе це втратити, що можна забути того, кого ти віддано любиш. Навіть після смерті, навіть у новому житті має залишитись якась згадка про те, ким ти був до цього. Вона ж була другом Андре і завжди ним буде.
Коли Кет повернулася до кімнати Андре, хлопець сидів на ліжку й дивився у вікно.
— Де ти була? — тихо запитав він.
— Гуляла містом.
— А чому не покликала мене?
— Ти спав. І ти малий. І твої батьки…
— Мої батьки ні до чого! — обірвав дівчину Андре. — Те, що стосується нас, залишиться лише між нами!
— Добре, як скажеш! — над силу посміхнулася Кет.
Андре трішки помовчав і запитав:
— Тобі сняться сни, Кет?
— Ні.
— А коли-небудь снилися?
— Снилися, — зітхнула Кет.
— І які?
— Різні. А тобі сняться?
— Мені часто сниться якась подружня пара. Чоловік і жінка. Інколи — ще один чоловік, вусань. Здається, він лікар. Вони говорять зі мною, граються, втішають. Здається, я чув їхні голоси. Я знаю їхні обличчя, кожну рису, кожну деталь одягу, ніби ми знайомі багато років. Але я не можу пригадати, де я їх бачив. Як ти думаєш, що це значить?
— Навіть не уявляю! — відповіла Кет, ховаючи очі. — Можливо, ти бачив їх у якомусь фільмі?
— Я не дивлюся фільмів, ти ж знаєш!
— Так-так, я знаю!
Андре замовк і знову поглянув у вікно.