Тільки разом
- Автор: Шевердіна Анастасія
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Любовно-фантастические романы
Электронная книга - «Тільки разом». Краткое содержание книги:
Друзі разом борються за нове життя в новому тілі, допомагаючи людям у нашому світі. Андрій відроджується до життя, забувши своє минуле, і Кет вирішує присвятити себе турботі про друга. Однак упоратися з відлюдькуватим геніальним вихованцем і своїми почуттями до нього «янголу-охоронцю» виявляється не так і просто. Особливо, коли на горизонті з’являються психіатр, який веде запеклу боротьбу з невидимою подругою Андрія, і наполеглива дівчина, що жадає його любові.
Іван поглянув на хлопця й перевернувся на інший бік.
— Поговори з нами, будь ласка! Що тебе непокоїть? Як ми можемо тебе розрадити?
Наркоман скривився, ніби від кислого, і накрив голову подушкою.
— Мені здається, він так і не наважиться! — сказала Кет. — Він лінивий, і тупий, і…
— Кет! — скрикнув Андрій. — Припини! Давай вийдемо!
— Давай! — погодилася дівчина, і друзі перемістилися на подвір’я.
— Що відбувається? — занепокоївся хлопець.
— Нічого не відбувається! Просто він мені огидний! Він не хоче нашої допомоги! Та він її і не вартий!
— Кет, будь ласка, не сердься! Іван зараз у такому стані, що на нього не можна ображатися!
— Андрію, ми втрачаємо час! — із болем скрикнула Кет. — Твій час спливає!
— Я знаю! Але все буде добре! Ми не дозволимо йому померти!
— Та до чого ж тут він?!
— Наше завдання — врятувати його.
— Наше завдання — врятувати тебе! — заперечила дівчина.
— Послухай, Кет! — примирливо мовив Андрій. — Я знаю, ти переживаєш за мене, бо у хвилину слабкості я дозволив відчаю заволодіти мною. У мене дійсно мало часу, але я не хочу ставати фігурою, довкола якої обертається світ. Я не хочу життя заради життя, розумієш? Я хочу життя заради добра, заради боротьби, заради надії. Хочу життя, якого я буду вартий!
Кет кивнула. Вона не розуміла друга. Але Кет щиро полюбила Андрія і була впевнена, що серед усіх її знайомих один він дійсно гідний жити.
— Я не шкодую, що моє життя так склалося, — продовжував Андрій. — Звісно, мені дуже-дуже шкода, що я не зміг тебе врятувати, але мені приємно, що ми з тобою зустрілися, потоваришували, що ти мене підтримуєш. Я маю надію, що я так чи інакше тобі допоміг і ти зможеш згодом почати нове, краще життя, чи не так?
Кет посміхнулася.
— Так, Андрію, ти правий! Ти дав мені надію!
— Я полюбив тебе всім серцем, Кет, чесне слово! І я хочу тебе попросити, щоб ти не забувала мене, добре?
— Тебе — забути?! — скрикнула Кет. — За все моє життя ти єдиний!..
— Дослухай, будь ласка! — перервав подругу хлопець, узявши її за руку. — Якщо я зникну…
— Ні! — захитала головою дівчина, ніби відганяючи погані думки.
— Якщо я зникну, продовжуй мою справу, будь ласка! Не здавайся, не втрачай надії, не дозволяй зневіритися тим, хто прийде після мене! Я знаю, люди тебе образили, але кожен із них носить у серці невгамовний біль і кожен вартий щастя!
Кет незмигно дивилася на друга й нічого не могла сказати. Від однієї думки про те, що Андрія може не бути, дівчину стискав у крижаних лещатах чорний жах, тіло німіло, перед очима з’являлися зелені плями. Вона не могла йому пообіцяти жити далі без нього, бо вона не уявляла, що таке можливо.
— Я сподіваюся, що ми впораємося, і я народжуся знову, — продовжував Андрій. — Але я не хочу нового життя без тебе, Кет. На жаль, я не пам’ятатиму тебе. Однак ти зможеш знайти мене. І, якщо захочеш, зможеш спробувати нового мене полюбити.
— Якщо це можливо, я саме так і вчиню! — зраділа Кет. — Тільки так!
Раптом дівчина спохмурніла.
— А якщо ти не полюбиш мене? — схвильовано запитала вона.
Андрій ласкаво посміхнувся.
— Полюблю! Я себе знаю!
Хоча Кет і прагнула допомогти Андрію, їй потрібен був час для відпочинку. Перш за все — для відпочинку від Івана. Залишивши друга, який завжди був сповнений позитивної енергії, сам на сам із потенційним самогубцею, дівчина повернулася до пустелі, лягла на пісок і заплющила очі. Дуже хотілося повністю розслабитися, заснути й побачити сон із дитинства — той, у якому багато світла, тепла, пахощів степу і присмаку фруктів. Проте, сон був забороненим задоволенням, і Кет просто причаїлася серед барханів, намагаючись відсторонитися від усіх клопотів і страхів, які цілодобово напосідали на дівчину.
«Усе буде добре. Усе буде добре. Усе буде добре. Усе буде добре. Усе буде добре», — подумки повторювала дівчина, намагаючись досягти душевної рівноваги. І тільки-но Кет заспокоїлася, як у її свідомості пролунав крик Андрія:
— Кет, допоможи!
Дівчина підхопилася й кинулася до порталу. За мить Кет уже була в темній кімнаті поряд із Андрієм. Іван звично вовтузився із зашморгом.
— Що? — торкнулася вона руки друга.
— Здається, зараз, — сказав Андрій.
— Чому ти так вирішив?
— Він усе робить мовчки. Мовчки, розумієш?
І дійсно, Іван без жодного слова, тихо й зосереджено, готувався до самогубства. Юнак зняв із журнального столика телевізор, поставив його посеред кімнати, причепив до гака, на якому трималася люстра, зав’язане у вузол простирадло.